В будь-якій державі, яка турбується про свою оборону, престиж військових завжди був високий. Але одне — на словах, інше — насправді...
У “Волині” за 8 лютого 2005 року прочитав статтю “Не вимагати, а працювати”. Не згоден з думкою автора статті Віктора Супруна. Він, мабуть, не пробував “прєлєстєй” військової служби, переїздів з парою чемоданів протягом 25—30 років по безмежних просторах Країни Рад — від Бреста до Сахаліна, від Кушки до Камчатки, часто не маючи можливості влаштувати дружину на роботу і на одне своє грошове утримання оплачувати приватну квартиру. В будь-якій державі, яка турбується про свою оборону, престиж військових завжди був високий. Але одне — на словах, інше — насправді. Військові колишнього Радянського Союзу і незалежної України виглядають дуже бідними як в грошовому, так і пенсійному забезпеченні порівняно з іншими країнами. Не від “веселого” життя офіцери-пенсіонери виходять на мітинги, вимагаючи відміни статті 39 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”. Вийшли на мітинги ті офіцери та прапорщики, які звільнились до 1992 року. Багато з них воювали, були поранені або отримали захворювання в період служби. Це, в основному люди, яким за 80 років, на лікування вони витрачають значну частину своєї пенсії (мізерної). Знайомий підполковник, учасник бойових дій, інвалід ІІ групи отримує пенсію в розмірі 800 гривень і прапорщик, звільнений з Української армії — 800—900 гривень. Інший підполковник, який прослужив у ракетних військах 23 роки, до недавнього часу отримував 290 гривень, остання “збільшена” пенсія — 330 гривень. Хіба офіцери Червоної і Радянської армії не захищали Україну, хоча вона і не була в той час незалежною? Навіть у ФРН офіцери гітлерівської армії отримують пристойну пенсію. В подібній несправедливості пенсійного забезпечення винен, перш за все, екс-президент Л.Кучма. Його єзуїтська політика — “поділяй і володарюй” — призвела до того, що суспільство різко розшарувалось за своїми доходами. Я твердо переконаний, що високі пенсії повинні отримувати, перш за все, справжні “чорнобильці”, шахтарі за свою тяжку і небезпечну працю. Обурює те, що прибиральниця і відомий хірург отримують однакову пенсію. Яку позитивну роль відіграла численна рать державних службовців у підвищенні добробуту основної маси населення України? Позитивно сприймаю дії В.Ющенка і Ю.Тимошенко щодо скорочення бюрократичного апарату, що значно зекономить бюджетні кошти і поліпшить роботу органів управління. Згоден з автором, що Президенту і прем’єр-міністру важко вирішити цю проблему швидко, але і затягувати не можна, адже ветерани не вічні, їм потрібні гроші на лікування зараз, а не в “світлому майбутньому”, котрого не дочекались ні наші батьки, ні багато з мого покоління. Мене особливо дивує, а точніше, обурює політика і поведінка верхівки Компартії. Раніше, коли при владі був Л.Кучма, чомусь ці партійні боси мовчали, їх не хвилювали проблеми офіцерів, які звільнилися з рядів Радянської Армії, тобто до 1992 року, яким в даний час близько 80 і більше років, а частина з них воювала. Екс-президент Кучма поставив їх у нерівне матеріальне становище порівняно з офіцерами і прапорщиками, яких звільняли з української армії. Він розраховував, що офіцери і прапорщики, котрі матимуть високу пенсію, у випадку кризової ситуації, коли народ підніметься проти його влади, захищатимуть його. Політика — “поділяй і володарюй” — виявилася і в різному рівні пенсійного забезпечення, що викликало законне обурення старших пенсіонерів. Ось цим і вирішили скористатися комуністи, виявляючи фальшиву турботу і провокуючи на мітинги проти нової влади. Так вони намагаються підняти свій рейтинг, який дуже похитнувся. Віктор БРАЧІЙ, пенсіонер Міністерства оборони. м.Луцьк.
