У цьому році переселенці з Польщі відзначають 60-ліття депортації півмільйона етнічних українців...
У цьому році переселенці з Польщі відзначають 60-ліття депортації півмільйона етнічних українців. Минуло багато часу, виросли нові покоління дітей, онуків і правнуків, а в тих, хто після пройденої голгофи ще має щастя жити, ті часи закарбувались болючими рубцями в серці. Я народилася в селі Сиховичі Грубешівського повіту, де прожила зі своєю родиною до березня 1945 року. Село було гарне, велике. В ньому жили українці, лише дві родини було польських, проте навчання в школі проходило польською мовою. Нас, дітей, возили до костела в місто Крилів, намагалися ополячити. Починаючи десь з 1940 року наїхали поляки, руйнували православні церкви, знищували хрести на роздоріжжях. Пам’ятаю, як у сусідньому селі Малків селяни стали на захист своєї церкви, стали облогою кругом на коліна з молитвою, а польські бандити обливали їх водою з пожежних машин, а хто не втікав, кололи багнетами. Закололи мою тітку Туз Ярину. Банди нападали на села, грабували і вбивали людей. Найстрашнішою була ніч 10 березня 1944 року, банди поляків оточили село і запальними кулями підпалили. Ревіла жива худоба, горівши в закритих оборах, кричали діти, а матері не могли їх заховати, бо не було де сховатися, скрізь горіло, вбивали всіх підряд — старих і малих, сокирами, вилами, лопатами. Мама, сестра і я чудом залишились живими. Біля нашої хати був невеликий лісок, через нього по болотах ми втекли до села Космів над Бугом. Там стояло німецьке військо і бандити туди не доходили. Після того, як згоріло село, чорний дим ще довго кружляв над згарищем. Хто залишився в живих, повертались, шукаючи свої родини. Так і я шукала свого тата, по дорозі бачила багато вбитих людей. Мій батько майже непритомний сидів біля вогнища. Його від бандитів спасла сусідка, полячка Ганна Лисовська. На нашому городі ще до початку війни був викопаний схрон. У ньому я побачила тіло сусіда Леоніда Калиновського. Недалеко від нашої хати на подвір’ї — вбиті сусіди Коза Семен і його син Михайло, а в їхньому схроні знайшли ми задушену димом всю родину Козів, всього 12 осіб! Все побачене того дня мені часто сниться й дотепер. У січні цього року я зустрілася зі своїми колишніми сусідами, які тепер живуть у Рожищах. Це Йосип Корчинський, Катерина Павлюк, Петро Павлюк. Ми малювали план нашого села і з моєї пам’яті згадували кожну хату, родини, які в них жили. Згадували всіх, хто загинув у ту пекельну ніч, і нарахували 180 осіб по прізвищах та іменах. Лідія ЛЯСКОВЕЦЬКА. смт Олика.
