До і після: різниця відчутна?
Схема для викачування грошей чи турбота про Луцьк?
Відкритий лист голові адміністративної комісії Луцької міської ради Григорію Недопаду
Про загрозливі бордюри і доріжку-невидимку
Десь із півстоліття тому на моїй вулиці було свято – її заасфальтували. З того часу чимало води спливло у Стиру. Та й Сапалаївка, в якій ми вчилися плавати, а старші дядьки ловили великих коропів, з річки перетворилася на стічну канаву. Не пошкодував час і нашу заасфальтовану вулицю. Але ями на дорожньому покритті стараннями міської влади десяток літ тому надійно приховала сорочка зі свіжого асфальту.
Але радянської «якості» бордюри під дією тисяч переходів через температурний нуль у багатьох місцях розкришилися мало не до асфальту. Вони повилущувалися так, що гостряки з каміння з них стали небезпечними не лише для шин автомобілів, а й почали становити реальну загрозу для пішоходів, особливо – дітей.
Коритоподібної форми набрали й тротуари, які за півстоліття ніхто не ремонтував. Вони настільки густо поросли травою, що асфальт на них у багатьох місцях можна побачити хіба що зі збільшувальним склом. Це суттєво утруднювало прочищення пішохідних доріжок після снігопадів.
Коритоподібної форми набрали й тротуари, які за півстоліття ніхто не ремонтував.
Ясна річ, що ні безпеки, ні естетики напівзруйновані бордюри та такі ж пішохідні доріжки міському середовищу також не додавали.
Надії на те, що міська влада проведе тут, на Олексія Шума, поточний ремонт, не було жодної, адже в Луцьку є сотні вулиць, які взагалі не мають асфальтового покриття чи тротуарів. І тому я як законослухняний громадянин і патріот свого міста у міру можливостей вирішив підставити під розв’язання міських проблем та проблемок і своє плече.
У такому стані бордюри були до відновлення доріжки.
Такий обов’язок на мене як жителя древньої столиці Волині, до речі, поклали затверджені рішенням міської ради від 29.07.2009 № 44/2 «Правила благоустрою міста Луцька», що «забезпечують єдність державних та приватних інтересів з утримання території міста у належному стані, її санітарному очищенні, забезпеченні відповідного експлуатаційного стану об’єктів загального користування».
Пункт 2.5.2.2. цих Правил прямо зобов’язав мене «утримувати в належному стані об’єкт благоустрою», бо «правом і обов’язком суб’єктів благоустрою є участь у здійсненні заходів з благоустрою міста, …, ремонті шляхів і тротуарів». А п. 2.5.2.3. ще й взагалі поклав на мене зобов’язання «своєчасно і якісно усувати недоліки в утриманні об’єктів благоустрою», і (п. 2.5.2.17) «у випадку виявлення загрози аварії або факту їх аварійного стану негайно вживати відповідні заходи».
Пунктом 4.4.2. тих же Правил за мною закріплена до бордюрів дороги територія; а п. 4.29.7. її благоустрій поклав на її власника житлового будинку. Тобто мене, Мельника.
Пункт 10.2.10. вищезгаданого нормативного документа поточний ремонт у межах червоних ліній відносить до видів робіт, які не потребують оформлення дозволу (ордера). А думка про те, що за власний кошт є змога допомогти місту хоч ще на якихось двадцяти метрах наблизитися до європейських стандартів, зігріла душу.
– Не соромно вам, що замість міського бюджету, який не робитиме тут цей ремонт ще десятки і десятки літ, я за свої кошти роблю добро для лучан, а ви за це ще й мене штрафувати хочете? – запитую в інспектора
Благими намірами дорога до пекла вимощена?
Та не встиг розпочати заміну поруйнованих часом бордюрів на нові, як біля будинку зупинився наряд муніципальної варти.
– Ви без ордера розпочали земляні роботи! – відразу після представлення заявив інспектор Олександр Жигалюк. – А тут можуть проходити важливі комунікації…
Я аж присів: невже під порогом моєї хвіртки проходить телефонний кабель «Моска – Берлін» і я про це не знав? Та й на фоні недавньої фактичної крадіжки у міської громади двох гектарів землі, свідками чого на сесії міської ради були інспектори-муніципали, моя новобудова виглядає аж надто нікчемною. Але до неї – така ось прискіплива увага!
Камінні гостряки становили реальну загрозу для транспорту та пішоходів.
Так глибина цих ремонтних робіт – штик лопати! Виходить, якщо за вашою логікою дотримуватися законодавства, кожного разу аби посадити дерево – ямка у такому випадку копається удвічі глибша! – треба брати ордер на земляні роботи. Як, утім, і на обкопування дерев. Скільки, до речі, в Луцьку цього року видано таких ордерів? А минулого?
Відповіді, звісно, не було. Як і роз’яснення, що таке власне те, у чому мене звинувачували – земляні роботи.
Рух автотранспорту на вулиці під час поточного ремонту зруйнованої до непомітності пішохідної доріжки не припинявся. Не працювала жодна землерийна техніка, про яку найперше йдеться, коли заглянути у «Державні будівельні норми Д.2.2-1-99 «Земляні роботи» – драглаї, екскаватори, бульдозери, скрепери тощо. Не порушувалася і цілісність асфальтного покриття. І все ж таки – ти, пенсіонер Мельник, проводиш земляні роботи!
І аж троє оплачуваних з наших кишень муніципалів, які приїхали на потужному «Дастері», наполегливо чекають, коли ж ти нарешті підпишеш акт.
Причина цієї наполегливості стала зрозумілою пізніше. Виявляється, третина зібраних таким чином штрафів піде не в бюджет, а на рахунок муніципальної варти Луцька! Такий ось приробіток…
– Не соромно вам, що замість міського бюджету, який не робитиме тут цей ремонт ще десятки і десятки літ, я за свої кошти роблю добро для лучан, а ви за це ще й мене штрафувати хочете? – запитую в інспектора.
Мовчить Сашко. Хороший, ще не зіпсований владою хлопець. Але ж команду «фас» йому виконувати – треба!.. Врешті-решт, до графи «Суть правопорушення» в протоколі дописує: «Проводив роботи з благоустрою прилеглої до будинку території…» На злочин – не потягне, на «адмінку» – якраз!
Та сама грандіозна «новобудова», за яку на автора складений протокол.
Ось тобі, Мельник, і європейські підходи, про які так люблять нині говорити депутати Луцької міської ради. І європрапор у залі засідань міськради!
«Добре, думаю, що за ремонт-благоустрій біля власної хати, проведений без всесильного чиновницького затвердження, хоч на адмінкомісію, а не в буцегарню чи у Сибір, як це було у нашій історії ще відносно недавно!»
Серйозні люди просто сміються!
…Розповів про цю ситуацію автору забудови Київського майдану в обласному центрі, десятків інших об’єктів, що стали окрасою Волині, заслуженому архітектору України Андрошу Бідзілі. Не хочу наводити слова, що сказав з цього приводу восьмиразовий переможець загальнонаціональної програми «Людина року», лауреат двох державних премій – Державної премії СРСР (радянських профспілок) і Державної премії України… Скажу так: оцінка була негативною аж до сміху!
Не менш жорсткою була і реакція на розказане ще одного заслуженого архітектора, екс-заступника міністра комунального господарства України Юрія Казмірука.
З таким підходом до видачі дозволів можна довести до маразму! – вважає він. – Якщо чиновника вчасно не зупинити, то, може статися, він буде вимагати погоджувати з ним і колір фарби для дитячої пісочниці чи гойдалки. А там, де різні погодження, – з’являється загроза корупції…
Готуй публікацію для «Урядового кур’єра»! – запропонував перший заступник головного редактора урядової газети Леонід Самсоненко. – Бо я особисто бачу за цим ще одну бюрократичну схему викачування з людей коштів. Чи спробу відлагодити її. Техогляди транспорту приватників та видачу доручень на управління автомобілями, наприклад, які фактично були такими ж схемами, – відмінили. І що змінилося? Зупинилося життя? То, може, пора й з антикорупційної точки зору і на правила благоустрою в Луцьку подивитися?
Може, пора й з антикорупційної точки зору і на правила благоустрою в Луцьку подивитися?
Повністю розділяю оцінки цих трьох авторитетних у державі людей!
Ви скажете: «Нічого не поробиш – такі правила!» Але нормативні акти хіба не люди пишуть і змінюють? А чиновнику дай повну волю – він в існуючий ордер на благоустрій ще й колір санітарного паперу встановить, і каратиме за те, що куряче яйце хтось не з того боку розбив. Бо ж прийдуть і ті, хто готовий розкошелюватися, щоб по інстанціях не бігати…
Без сумніву, працівники муніципальної варти виконують важливу, а підчас і вкрай потрібну обласному центру роботу. І за це їм – окреме велике спасибі! Але інциденти, подібні до мого, переконаний, здатні до нуля звести позитивне сприйняття муніципалів населенням. Чи не так?
…Ось такими є мої додаткові пояснення до протоколу № 0974 , що запропонував мені надати міській адмінкомісії інспектор муніципальної варти.
Повістка про виклик автора на засідання адмінкомісії.
Р.S. Вибачте, про головне мало не забув…
Нагадаю, що у 1259 р. Лучеськ не витримав облоги хана Куремси. І вже через два роки князь Василько Романович на вимогу ханського воєводи Бурундая розібрав його укріплення…
У 1429 році у крихітному Лучеську та його околицях на сім тижнів розмістилося 15 тисяч людей, що супроводжували європейських монархів на Луцький з’їзд… Уявляєте, що тоді в місті робилося?
У 1431-му під час так званої Луцької війни війська короля Ягайла підступили до міста і підпалили його. Залишився тільки замок, який витримав кількамісячну облогу.
У 1538, 1539, 1540 роках Луцьк знову горів.
1595-го війська (чи рекетири?) Северина Наливайка дощенту спустошили міську скарбницю.
Ще страшнішою була пожежа року 1781. Згоріла велика частина міста. Постраждали 444 будівлі, багато мешканців залишилися без житла.
Повінь 1845 року зруйнувала більше ста будинків і взагалі відрізала Луцьк від світу.
Після приходу у 1939-му комуністи відправили з міста «по Сибірах» і таборах тисячі людей.
У роки Другої світової нацисти знищили у нас вже десятки тисяч людей.
І все це наш багатостраждальний Лучеськ перетерпів, виніс… І нині знову тягнеться до Заходу, до європейських побратимів.
Якщо ж тепер, шановний Григорію Вікторовичу, мій самовільний, без дозволу чиновників ремонт пішохідної доріжки на закріпленій за мною ж території наш славний Луцьк витерпіти не зможе, і це хоч на міліметр загальмує його поступ до Європи – прошу Вас мою справу на адмінкомісії розглянути з усією принциповістю. І без моєї присутності.
Валерій МЕЛЬНИК, заслужений журналіст України, лауреат міжнародних та всеукраїнських творчих конкурсів, пенсіонер.
