Один знайомий недавно закинув мені, що дарма я не пішла у розважальний заклад, бо, мовляв, це ж халява...
Що таке “халява”, думаю, пояснювати не треба. Це слово досить міцно ввійшло в наш лексикон. Навіть прислів’я усталилось останнім часом: “На халяву й оцет солодкий”. Тобто, коли даремно, то відмовлятись не варто. Один знайомий недавно закинув мені, що дарма я не пішла у розважальний заклад, бо, мовляв, це ж халява. Тобто, виходить, що коли щось даремне потрапляє під руку, людина обов’язково мусить скористатися. Навіть якщо воно зовсім їй не потрібне чи не до душі. Одним словом, скрізь ота “халява”. Але чому людина повинна робити чи брати те, що їй не потрібне, тільки тому, що це на халяву? Так людина втрачає себе як особистість. Очевидно, наше суспільство звело людей до такого стану, що коли вони не мають того, що їм потрібно, то повинні радіти тому, що є. Усвідомити це було якось важко. Отож я сказала своєму співрозмовникові: скільки ми будемо шукати оту халяву і принижувати себе нею? Ми ж будуємо нове суспільство. Про нас з повагою заговорив увесь світ. І прикро, що цю звичку несуть наші співгромадяни за кордон. За цим часом впізнає українців цивілізований світ. Й іноземці, до речі, ніяк не можуть зрозуміти, що таке ота горезвісна “халява”. Чи ми настільки збідніли за останні роки, що так глибоко в’їлася разом із брудом попереднього режиму ця дармівщина? А, може, колишні владці нас так привчили. Дармівщину вони дуже полюбляли. Якого б рівня не був посадовець, він завжди знаходив можливість щось зробити для себе. Та й зараз це ще не перевелося. Дуже міцно в’їлася у нас ота халява. Скрізь, де не повернись, вона у моді. Де тільки можна, українець прагне знайти щось даремне. Бодай, навіть тягнучи з-за кордону гуманітарну допомогу. Не раз виникало запитання: “Хіба в українців немає старого одягу чи тих зіпсованих цукерок, якими нас частують “з-за бугра”? Свого часу у школі довелося скуштувати “на халяву” цукерок з гуманітарної допомоги зі Скандинавії, що надовго відбило охоту до “халяви”, як і, мабуть, багатьом школярам. Здається, що настав час вже усвідомити: даремне не завжди добре. І не шукати солодкого оцту, навіть якщо він даремний. Даремне — воно і є даремне. Валентина КУЦЬ.
