Виховувати – не борщ варити
«Ми так багато вкладаємо у вас, так захоплюємося вашими усмішками, першими словами, віддаємо вам смачніший шматок. Не знаємо, куди подітися, якщо хворієте, ділимося з друзями спостереженнями про вашу мудрість, неординарність і вроду! Нам болить душа, коли у вас – нещасливе кохання, коли горюєте через невдачі, втрачену роботу... Ми так часто розчиняємося у вашому житті, коли вам боляче і радісно! Ми живемо вами, коли просите і коли цього не робите, хоч і знаємо, що для нас безпечніше цього уникати... Ми не вміємо інакше, бо ми – професійні Мами. Не те, що є якийсь особливий Оксфорд, Гарвард чи Могилянка мамства, є інстинкт, безумовний рефлекс, що відшліфовується з дорослішанням у більшості з нас (зазвичай під впливом наших мам і мам-бабусь). Чому ж ви – наші діти – раните своєю черствістю, нечуйністю і навіть грубістю? Що не працює у нашій Любові?!»
Колись покажу цей свій лист тому синові, який уміє «гойдати» мене на найвищій емоційній гойдалці: або такий добрий, хоч до рани прикладай, або такий жорсткий, що хоч вовком вий. Добре, що обмін досвідом із найближчими подругами свідчить, що то проблема не лише моя. Усміхаємося з себе то гірко, то іронічно, бо ж керуємося у стосунках з «тими, хто вміє залити за шкіру сала», не тільки інтуїцією і власним досвідом, а й настановами психологів-практиків. Виходить так, що спочатку правила спрацьовують, але тільки спочатку. Тішимо себе віддаленим у часі ефектом, бо виховувати – не борщ варити, зітхаємо і починаємо спочатку. З любов’ю і логікою.
А цілком логічні поради психологів Фостера Клайна і Джима Фея передбачають, що батьківство – це нескінченна і неповторна практика. Ці два чоловіки, фахівці з психології сімейних стосунків, запевняють, що дорослі менше потерпатимуть, якщо роститимуть своїх доньок і синів відповідальними. А такі вони (мрія мам і тат) зростають у сім’ях, де є гарна взаємодія між ними і батьками. «Діти не здатні вчитися чи поводитися ліпше, поки ми не доведемо їм, без жодного натяку на сумнів, що вони хороші такі, якими є». Обійми, поглажування, усмішки, дружні поплескування, підморгування – це все мусить бути. Найважче, що приязнь має бути незалежно від оцінок, вчинків і слів наших нащадків. Кажуть, діти ніколи не є надто дорослими для такого (згадаймо, як ми самі тягнемося до тих, хто нас цінує і добрий до нас). Фактично йдеться про творення самооцінки дитини.
Діти не здатні вчитися чи поводитися ліпше, поки ми не доведемо їм, без жодного натяку
на сумнів, що вони хороші такі, якими є.
Батьки формують її не тільки у любові – потрібно ще й усіляко показувати, що син чи донька має усі необхідні вміння для людини свого віку, щоб досягти успіху, бажаного. Дітям обов’язково відчувати ту впевненість. Тоді вони охоче і без боязні братимуться за нове, змагатимуться з однолітками, долатимуть життєві труднощі – і братимуть на себе відповідальність. Їм варто казати фрази: «Молодець, що додумався», «Відчуваю, як тобі приємно, коли ти навела таку красу», «Ніхто так добре не зробить, як ти». Зараз, улітку, батьки часто спонукають дітей допомагати. Головне — уникати критики і дорікань, бо і це впливає на здатність поважати й цінувати себе. Акцент — на новому хорошому досвіді. «Я ніколи ще не підв’язував помідори», — віднікувався син від поставленого завдання. За годину вдоволено мовчав, слухаючи подяку бабусі. Вона умисно не сказала, що частину рослин він усе-таки пропустив.
Ще один складник відповідальності — змалку дати дитині відчути, що вона самостійно може приймати багато рішень (звісно, йдеться не про глобальне). Мами, які про це дбають, викидають зі свого лексикону слова: «Одягнися, бо холодно», «Помовчи трохи», «Негайно йди спати» тощо. Здається, прості фрази, правда ж? Що поганого у них може критися? А таки може! Прихований зміст: я ліпше знаю, що тобі треба, я тобі у цьому не довіряю. Дитина це розуміє. Дайте їй можливість змерзнути чи недоспати і зрозуміти, що рішення, протилежне позиції батьків, не завжди розумне. Є замінники: «Ти одягнеш пальто зараз чи візьмеш із собою?», «Давай поговоримо про це згодом», «Ти підеш спати зараз чи за 15 хвилин?» Ось що пише Джим Фей: «Дозволяючи дітям у юному віці практикувати прийняття рішень щодо простих і незначних речей, ми навчимо їх думати, контролювати власне життя. Коли настане підліткова пора, вони будуть менше піддаватися негативному тиску однолітків».
«Світло!.. Камера!.. Батьківство!» – уявний режисер вмикає уявну кінокамеру, яка зніматиме фільм із назвою «Батьківство» все наше життя. Це стрічка за імпровізованим сценарієм, що, однак, має шанс на більшість щасливих кадрів, – якщо одну з головних ролей гратиме професійна Мама, яка цінує будь-які курси з підвищення кваліфікації та світовий досвід. Світлих вам сімейних кадрів! Ваших дописів про виховання чи невиховання чекаємо на адресу редакції або ж на електронну пошту [email protected] .
Оксана КОВАЛЕНКО,
мама
