На подвір’я волинянки прийшло… 7 лебедів

Був сонячний день. У своєму зеленочубому дворі в Пірванчі Мирослава Демчук поралася по-господарству і не повірила своїм очам, побачивши, як на подвір’я, наче до себе додому,  повагом заходять лебідь із лебедихою, а за ними так само сміливо чимчикують п’ятеро лебедят.

Білокриле сімейство мешкає поблизу водойми, з якою через берег межує обійстя пані Мирослави. Чому вирішило навідатися до неї? Може, хотіло познайомитися ? Чи пересвідчитися, що має хорошу сусідку?

Не повірила своїм очам, побачивши, як на подвір’я, наче до себе додому,  повагом заходять лебідь із лебедихою, а за ними так само сміливо чимчикують п’ятеро лебедят.

Гості-красені не залишилися непоміченими не тільки господинею. Вгледівши їх, у двір поспішили сусідські дівчатка Софієчка Гурська,  сестрички Софієчка і Вероніка Коленди, Дариночка Кметь (на світлині). Розумниці миттю запропонували жінці свою допомогу: котрась насипала птахам пшенички, інші налили у миску водички, а потому разом із пані Мирославою стали на відстані спостерігати за вродливим товариством, яке безтурботно вмостилося на  домашньому моріжку, наче зібралося на ньому оселитися.

 Доки лебеді з лебедятами підкріпилися, пані Мирослава ось так заримувала цю гарну подію:

Прийшли лебеді у двір,

Сіли відпочити,

А дівчатка позбігались,

Дали їсти й пити.

Відпочили й пішли собі

На тиху водицю.

Озирнулись, мов казали:

«Прийдем, не журіться».

Леся ВЛАШИНЕЦЬ.