Курси НБУ $ 29.25 € 30.40
Вистрілити й не поцілити

Вони обрали собі таку роботу — вбивати людей.

Фото google.com.ua.

Вистрілити й не поцілити

Сєва й Аліса були разом усе життя. В одному дворі у війнушку гралися, в одну школу ходили, у стрілецько-спортивний клуб ТСОУ,1 а там — ​стрільбища, тири, змагання… Вона зачитувалась про Наталю Ковшову, Розу Шаніну, він — ​про Карлоса Хечкока, Чака Меввіні2. Кожен мріяв про славу, гроші, а гвинтівка була просто частиною їхнього тіла й душі

Спершу здружилися, потім покохалися, стали жити разом у садибі в передмісті Донецька. Обійстя вони купили дешево, за перші ж гонорари. Ну як, «гонорари»… Словом, почали серйозні люди запрошувати Сєву й Алісу на «зачистку конкурентів».

Насправді Алісу звати Маша, та вже так до неї пристало дворове прізвисько, що вона й сама себе ним називала. Була мовчазною, зосередженою, і коли вставала від шахівниці — ​а то їхня друга велика пристрасть, — ​здавалося, все ще обдумує кілька ходів наперед.

Сєва був жвавішим і говіркішим, та вони мало балакали. Вистачало кількох слів, поглядів, дотиків милих рук. А політику, вважай, не чіпали взагалі. Вона на Донеччині була одна: Партія регіонів, де всі «наші»… А Київ, Москва, Брюссель і Вашингтон — ​то десь на інших планетах.

Та після повстання на Майдані політика поселилась і під їхнім дахом. Слово за словом, погляд за поглядом… Не знати чому і як, та щось посіяне колись у їхніх душах — ​чи то уривком розмови дорослих, чи шматком газети на привалі, чи ковтком повітря з териконів — ​проросло дивними пагонами. Сєва став «за наших», і Аліса — ​«за наших», от тільки наші виявились тепер у кожного свої.

 

 

Почали серйозні люди запрошувати Сєву й Алісу на «зачистку конкурентів».

Так вони пожили разом ще кілька тижнів, майже не розмовляючи. А коли розбурхалась війна, Аліса одного ранку не дограла партії, встала і пішла вдягатись. Як на стрільбище. Сєва зрозумів, що вже нічим не зарадити, що вона вже збирається в «ополченці», пішов по свою амуніцію.

За кільканадцять хвилин зустрілись на ґанку. Обоє в плямистому камуфляжі, понурі, відводити погляди.

— Ну, дай Бог промахнутися… — ​тихо сказала Аліса, закинула за плече свій ремінгтон і пішла не оглядаючись.

Сєва замкнув дім, закинув за плече свій мак-міллан і пішов у другий бік. «Не промахнеться, — ​лише подумав. — ​У неї десять влучень із десяти».

…У подальшому, служачи в добровольчому батальйоні, Сєва двічі довідувався про Алісу. Як снайпер про снайпера. Вони ж не просто мовчали довгими роками, вони знали думки, звички, манери одне одного.

І манеру стріляти. Адже кожен знавець своєї справи, і снайпер теж, має власний стиль, помітний, може, лиш іншому майстрові. Тож коли повертався із завдання і бачив офіцерів, убитих одиничними пострілами, двічі визначив: Аліса поруч. З її дорогущим ремінгтоном, прекрасною оптикою не так близько, звичайно ж, навіть до двох кілометрів буде, та все ж відчував присутність рідної людини. Потім, напевно, її перекинули десь-інде, а згодом і його звідтіля, тож вісточок більш не було.

…Тепер Сєва, позивний Сагайдак, лежить у напівзруйнованому будинку. Мабуть, сиротинець якийсь на краю зеленої зони. Під ногами ведмедик без руки, безголова жирафа, яскраві малюнки в пошматованих альбомах… Одяг рівними стосиками складено на полицях… Видно, поквапом виїжджали. Та вже не повернуться: після артобстрілів одних кімнат нема, інші втратили стіни, шматки стін, мовби якась велетенська потвора відкушувала й відгризала.

А так — ​мир. Тиша, аж у вухах дзвенить. Не віриться, що кілька тижнів тому на Донбасі вирувала війна. І це його завдання вже не знати для чого й потрібне. Лежить, визирює, прицілюється, та, правду кажучи, стріляти ні в кого і ні для чого.

Підвівся, встав і виглянув у кімнату. Дзень! — ​луснуло на скалки дзеркало посеред кімнати.

«Вона!» — ​відсахнувся за перестінок.

Пошарив по комбінезоні, сів, увімкнув телефон, знайшов номер.

— Алиса, дорогая, как я рад. Ты всё-таки ошиблась. Это было моё отражение, не я.

Аліса мовчала, та він упізнав її мовчання.

…Сєва не повернувся в частину.

Двері старої садиби в передмісті Донецька зустріли його відчиненими, з кухні чулося шкварчання її пахучої яєчні з шинкою, а шахівниця на ґанку була готова до нової партії.

1 ТСОУ — ​Товариство сприяння обороні України.
2 Наталя Ковшова, Роза Шаніна, Карлос Хечкок, Чак Меввіні — знамениті російські й американські снайпери різних часів.

Віктор ГРЕБЕНЮК, 
оповідання зі збірника «Донбаські новели», (видавництво «Вежа-Друк», Луцьк)

Telegram Channel