Поляки твердять у своїх газетах і книгах про те, що в роки минулої війни жорстоко вбивали лиш їх. Я був підлітком, тож добре пам’ятаю, що робилося в ту пору...
Поляки твердять у своїх газетах і книгах про те, що в роки минулої війни жорстоко вбивали лиш їх. Я був підлітком, тож добре пам’ятаю, що робилося в ту пору. 17 березня 1944-ого року добре озброєна група поляків, одягнена у німецьку форму, добралася вночі до нашого села. У крайніх хатах почали допитуватись, чи є бандити в селі, які солдати тут бували? Наступного дня все село Запілля зранку було оточене поляками. Почали виводити мирних людей на околицю, до великої клуні. Чоловіків гнали з опущеними штанями, щоб ніхто не міг втекти. Українцям нападники виколювали очі, відрізали язики, розпанахували животи... Мій рідний брат, Глущук Михайло Самсонович, швагро Соложук Ігор Трохимович теж потрапили у те пекло, хоч не належали ні до якої партії, не були у військових підрозділах. Все, що там відбувалося, бачив на власні очі й односельчанин Іван Костянтинович Левонюк, який на ту пору вже був підлітком. Тих, хто намагався вирватися із клуні, одразу вбивали пострілами в спину. Наш односельчанин Степан Левонюк служив у польській армії кавалеристом. Його навіть у відпустку додому відпускали на коні. Так ось тоді від поляків Степан отримав кулю у спину. Поклали голови від польської кулі і Микола Теребуха, Костянтин Левонюк та інші. Їх убивали на власній землі за те, що були українцями. Після нелюдських знущань поляки підпалили клуню. Тоді від їх рук запалало все село. Спалили й старовинну Свято-Миколаївську церкву. Запілля палало, дим стелився до неба. А німці у цей час пересувалися на автомашинах дорогою з Любомля в Куснище і мовчки дивилися на конаюче село. Ось і постає питання: кому була вигідна братовбивча війна між обома народами? Кров лилася з обох сторін. Олександр ГЛУЩУК, учасник війни. с. Запілля, Любомльський район.
