В номері “Волині” за 12 травня 2005 року прочитав публікацію “Прокурор, який не боявся високих чинів”, підписану прокурором області Андрієм Гілем...
Костянтин ЛИТВИНЕНКО
В номері “Волині” за 12 травня 2005 року прочитав публікацію “Прокурор, який не боявся високих чинів”, підписану прокурором області Андрієм Гілем.
Значна частина статті присвячена моїй особі, тому вважаю необхідним висловити і свою думку. Поскільки герой публікації помер, згідно постулату древніх про його неоднозначні людські якості згадувати не буду. А от наведені в статті деякі твердження потребують пояснень. З 1970 по жовтень 1984 року я працював заступником голови, пізніше головою Луцького міськвиконкому. Місто постійно виконувало плани у всіх галузях господарства. Щорічно вводилось в дію 1400—1600 квартир, 1—2 школи, 2—3 дитсадки, об’єкти комунального господарства, торгівлі, медичного і побутового обслуговування. За результативну роботу по благоустрою місто неодноразово займало призові місця у республіканському та всесоюзному змаганнях. Я особисто був нагороджений орденом “Знак Пошани”, 2 медалями, Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, багатьма почесними грамотами. Люди неодноразово обирали мене депутатом обласної та міської рад. Два скликання був членом обласного виконавчого комітету. Наприкінці 1983 року на посаду першого секретаря обкому КПУ був призначений З. С. Ковальчук, з яким у мене були серйозні розбіжності по роботі, коли він працював (раніше) у Луцькому районі. Оцінка моєї роботи докорінно змінилась. Розпочалось публічне цькування, а потім і допити в облпрокуратурі. Багато можна писати про шантаж, залякування, психологічний тиск з боку членів оперативно-слідчої групи, яку створив і особисто контролював тодішній прокурор області М. Найденко. Довелось пережити шість судів, але відрадно, що чим вища інстанція розглядала мою справу, тим більше розвалювались сфабриковані, шиті білими нитками звинувачення. Нарешті, залишилось єдине: проявив халатність, підписав два ордери без перевірки. Але ж було лише два з 10 тисяч ордерів, підписаних мною за п’ять років роботи на посаді голови виконкому. Це трапилось 20—25 років тому. Про грубі порушення законодавства під час слідства по моїй “справі” писали потім “Волинь” (за 19 квітня 1989 р. і 21 квітня 1994 р.) та інші обласні газети. А от що відмічається про мою справу вже в судових вердиктах (наводжу мовою оригіналу): “... Показания этих лиц (свідків Декіна та його сестри Крутіхіної — авт.) получены с грубым нарушением социалистической законности”. “Декин и Крутихина были незаконно лишены свободы с целью понуждения их тем самым к даче показаний против Литвиненко”. “Анализ материалов дела свидетельствует, что после направления дела на новое расследование следствие носило явно необъективный характер”. Усе це цитати з постанови Пленуму Верховного Суду Української РСР від 3 жовтня 1986 року. В бюлетені ЦК КПУ за листопад 1986 року вказується, що “... доказательства виновности (моєї — К. Л.) добыты в результате применения недозволенных методов следствия — арестов свидетелей, фальсификации следственных документов”. Однак за грубі порушення законності, фактично злочини, ніхто, повторюю, ніхто по службовій лінії ніякого покарання не поніс. Можливо, шановний автор публікації та люди, які її готували, не знайомі з цими матеріалами, то я готовий показати оригінали, завірені підписами та печатками. Ще таке. Відомо, що згідно з Конституцією України в державі існує розподіл між гілками влади: державні органи та органи місцевого самоврядування займаються економікою, наповненням бюджету, організацією надання послуг, а профілактикою правопорушень та викриттям злочинів — правоохоронні органи, які радам не підпорядковані. В статті ж вина за низку несвоєчасно розкритих злочинів елегантно перекладається на міську раду та її тодішнього голову. При цьому називаються цифри завданих збитків, невідомо-ким порахованих і які не фігурували в жодному судовому документі, принаймні, по моїй справі. І останнє. Чим викликаний факт появи статті через чверть століття після описаних подій? Коли винні і невинні відбули покарання, судимість погашена, деякі з названих осіб досягли високих посад обласного значення або керують немалими господарськими структурами, дехто вже помер, а більшість давно на пенсії? Цікаво було б дізнатися.
