Фейкам і провокаціям — громадянське «Ні!» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.15 € 34.16
Фейкам і провокаціям — громадянське «Ні!»

Волинь-нова

Фейкам і провокаціям — громадянське «Ні!»

Не відучора відомо, яку вбивчу силу таїть людська реакція на те, що «хтось десь комусь колись щось на когось погане сказав». Бо де чутки, де діють їхні автори і поширювачі — ​там і згубні наслідки: підозри, домисли, агресія, зведення рахунків, розбрат. Навряд чи будь-кого із живих до болю не вражав той огидний людський порок суто на побутовому зрізі

І як же прикро переконуватися, що підступна технологія розсварювання нині задіюється усе бурхливіше та брутальніше і в суспільно-політичному векторі. Нині — ​у такий важливий і вразливий момент нашого державного буття, яким завжди є виборчі перегони. Але наразі піде мова не про оскаженілих від жадання влади політиків та не менш заповзятливих у їх обслуговуванні (бо ж відповідно оплачуваних) професійних політологів. Тут, як мовиться, усе зрозуміло. Тривожить до краю інше: чому немало нашого начебто загалом сумирного люду таки ведеться на небезпечні наживки — ​оті отруйні «а ви чули?», «а ви знаєте?» Ведеться — ​і не відчуває жодної відповідальності за наслідки, над якими, власне, не хоче й задумуватися.

У затишному закутку на Старому ринку повнощока молодичка дивує всіх аж надто — ​навіть як для передсвяткового торгу — ​непомірними цінами на гуску й сир. Однак по двоє-троє покупців таки затримуються біля дорогого прилавка, бо «тут чути голос правди». Завсідниці-продавчині переповідають, що з тими захмарними цінами їхня «коліжанка» стоїть уже не перший день. Вони, вочевидь, дозволяють їй надовго займати місце, щоб силоміць нав’язуватися у співрозмовники перехожим, голосно вигукуючи: «То кому треба той Томос? Тільки Порошенкові! А нам, простим людям, треба захищати православ’я. Не здаваймося!» При спробі заткнути чорний рот одразу знайшлися оборонці. Тож сусідки мусили змиритися: «Хай кричить, якщо вже така дурна!»

Ще характерний приклад. Перед кабінетом хірурга-дантиста — ​немалий ряд мовчазних пацієнтів із «мукаючими» від болю очима. Лише один життєрадісний чолов’яга не стогне і не тримається за щоку та вкотре пропускає свою чергу — ​мовляв, зайняв її на прохання дочки, а вона десь затримується. Усе ж переймається не доньчиним запізненням, а тарабанить і тарабанить про неспроможність українців утримувати свою незалежність від Америки (!) без допомоги Кремля, з яким треба уміти говорити «по-людськи». Потому — ​просто на одному подиху — ​пішло цитування відгуків про нікчемність суперників його улюблениці — ​«безподобної Юлічки». І стільки там бруду й люті, що зубний біль в усіх хворих мав би хіба що загостритися та відбити будь-яку охоту опонувати. Однак, як не дивно, дві з вигляду інтелігентні жіночки попросили дещо повторити, аби занотувати «об’єктивні оцінки» до своїх записників. От і спробуй розберися, хто перед тобою: найняті за гроші спецагітатори чи сірі волонтери мови ненависті.

А нещодавно трапилося спостерігати, як на автостанції ледь не кулаками доводив свою правоту львівському «самопомічникові» його волинський «кум і друг ще зі студентства». Твердив, що висловлює думки всього народу, який найперше хоче миру. І що чекати на це благо від когось іншого, крім Мураєва, годі. Кілька схвальних реплік присутніх засвідчували, що кремлівська пропаганда своєї мети таки досягає. На щастя, в немалому гурті потенційних пасажирів все ж знайшовся один, подібний до Шевченкового, «оригінал із міліона свинопасів». Відірвавши свої окуляри від перебирання паперів у товстій папці, він сердитим гучним голосом процитував Дмитра Павличка: «Москва стоїть не десь, а поміж хахлів, що сваряться, як нація чумна». Однак вдуматися у гнівний оклик уже не було кому, бо нарешті відчинилися двері автобуса та стали поглинати подорожніх одного за одним. А наш «мураєвець», провівши в такий недружній спосіб товариша юних літ, пішов, як заявив дружині, «допивати пиво і стояти за народ».

Утім, на тлі означених баталій активізації самозваних захисників народних інтересів особливо дивуватися теж не випадає. Звертаємо на них увагу читача лише задля чергового актуального наголосу: зупиняти провокаторів розбрату та відречення від ідеалів соборності — ​справа всіх, кому дорога національна честь і, зрештою, національна безпека. Шкода лишень, що зупиняти ті неподобства не так просто, як того потребує час. Надто коли боротьбу проти української справи провокує короткозорість напоказ дуже патріотичних аматорів, які не хочуть знати, що «з добрих намірів до пекла міст зложився».