22 курси хіміотерапії – щоб бути поруч трьох своїх діточок

Їй 33 роки, вона – найкраща дружина своєму чоловікові Богданові і  неня трьом їхнім діточкам.  До недавнього часу ця взірцева сім’я почувалася найщасливішою в світі, бо всі у ній втішалися найдоржчим багатством – здоров’ям  та злагодою.  Біда, як завжди,  ввірвалася неочікувано,  і вже три роки поспіль відбирає хворобою силу у берегині сімейного раю.

Серце краялося, дивлячись на  молоду жінку, інваліда І групи, котра після нещодавньої складної операції ледь що може перейти кімнату. Дивувалася нежіночною силою волі, з якою пані Оксана бореться з ненависним онкозахворюванням. Інша вже опустила б руки від огиди до 22 прийнятих хіміотерапій, до тисяч таблеток, які доводиться приймати від курсу до курсу, з боязні перед невідомістю  попереду. Та не Оксана, яка вірить, що підступну недугу їй допоможуть здолати  Бог і рідні.  Дуже сподіваємося, що до долі цієї жінки не залишиться байдужим кожне милосердне серце.

… Ми познайомилися в сімейній світлиці Панасюків. У грубці палахкотів вогонь, по двох невеличких кімнатах котився тихесенький  (щоб не заважати відпочивати матусі) гомін восьмирічного Віталика і чотирирічного Миколки, а очі важко було відвести від барвистих квітчастих візерунків на рушниках навколо образів, вишитих моєю співрозмовницею. Шестикласниця Даринка ще була у школі, а господар на подвір’ї рубав дрова. Від газу довелося відмовитися, бо його ціна  для родини є захмарно високою.  

Непримітна дерев’яна хатина,  в якій мешкає подружжя з діточками, дісталася їм від Оксаниних бабусі Марії і дідуся Михайла Романюків, проте сім’я у ній живе за успадкованим від рідних правилом «Хоч тісненько, зате не в образі». 

Непримітна дерев’яна хатина,  в якій мешкає подружжя з діточками, дісталася їм від Оксаниних бабусі Марії і дідуся Михайла Романюків, проте сім’я у ній живе за успадкованим від рідних правилом «Хоч тісненько, зате не в образі». 

Оксана - третя дитина в своїх чудових батьків Ніни Захарівни і Степана Михайловича,   які подарували життя сімом своїм донечкам (восьме немовля народилося мертвим). Коли дівчаткові було 12 років, а мама з татом збудували неподалік новий дім, бабуся Марія і дідусь Михайло все частіше залишали маленьку біля себе, мріючи, що вона виросте і догляне їх у старості. Так і сталося.  Дівчинка, яка розцвіла вродою і працьовитістю серед любові і турботи старійшин родини,  дивувала всіх повагою до неї, чемністю, бажанням бути дбайливою господинею, турботливою донечкою і внучкою. Такою у свій час на Ратнівщині, батьківщині її мами, побачив юнку парубок Богдан. Не злякався, що треба буде йти  в зяті в далеке від міста чуже село на периферії. Зі слів Оксани, її чоловік має настільки добру вдачу, що, мабуть, із коханою і в шалашеві почувався б, немов живе у шикарній віллі. І вона, віддячуючи своєму  Богданові по-жіночному лебединою  закоханістю , стала його омріяною долею. 

– Відколи захворіла, жодного разу не дорікнув, - привітна господиня з любов’ю розповідала про надійне чоловіче плече. Тепер її золоті в домашньому господарстві жіночі руки замінили… рученята донечки Даринки. В місяці, коли тато Богдан їде за кордон, щоб заробити гроші на черговий курс лікування для дружини, дівча готує сніданки, обіди, пече хліб, доїть корову, порається біля коня, свиней, кролів…  Поруч неї завжди братики. Меншенький Миколка  смикає худобі в стодолі сіно, старшенький Віталик допомагає діставати з силосної ями відрами жом. Обійшовши таке чимале хазяйство спозарання, школярі миються і йдуть на уроки, Коля залишається маминим помічником. По обіді знову старанно виконує кожен свої не дитячі обов’язки. Заради того, щоб матуся одужала, щоб, як у всіх діточок, була з ними завжди і молилася за їхні доленьки, щоб голубила ніжністю і благосливила з татусем бути хорошими людьми.

– А в Різдвяні свята, як Богдан був удома, разом із малечою готував  всі, які годиться, страви,  спік хліб і зробив такі  смачні голубці, що не кожній господині вдадуться, – втішалася турботою найрідніших Оксана Степанівна.

Метастази від пухлини пішли в легені. Місяць тому у Волинському обласному онкодиспансері Оксані Панасюк зробили вартісну операцію з гінекології, а 8 лютого їй почали вводити  чергові хіміопрепарати.

Не стримуюсь і запитую про те, скільки грошей сім’я витрачає на лікування? Чи звертається до когось за допомогою? Чи вірить у доброчинство? Відповіді чую щирими і скромними. На найдешевший курс хіміотерапії потрібно  5,5 тисяч гривень, а найдорожчий наразі обійшовся в  11 тисяч гривень. Це без таблеток.  Метастази від пухлини пішли в легені. Місяць тому у Волинському обласному онкодиспансері Оксані Панасюк зробили вартісну операцію з гінекології, а 8 лютого їй почали вводити  чергові хіміопрепарати.

 За грошима для боротьби за життя своєї найріднішої  їздять батьки  Ніна Захарівна і Степан Михайлович, чоловік  Богдан Адамович, коштами підсоблюють сестри з родинами, ними, скільки могли, завдяки ініціативі в. о. Горішненського сільського голови Людмили Кушнірук і депутатів сільської ради,  допомогли односельчани.  Просити в меценатів сім’я не наважується  зі скромності  і боязні набридати комусь своїми проблемами. Мовляв, тепер їх в усіх вистачає. І все ж я попросила в пані Оксани дозвіл розповісти про її недугу, про те, що довелося пережити, про її мрію  господарювати, радіти успіхам дітей і почуватися найщасливішою жінкою в світі поруч люблячого чоловіка. Повірмо разом, що ця світла душею наша землячка повернеться до повноцінного життя і виростить своїх синочків і донечок такими ж людяними, безкорисливими, вмілими і привітними, як і сама.

 Допоможімо в цьому молитвою і коштами, які можна перерахувати на картку Ощадбанку №5167490128709293, або за рекізитами: р/р 26208000103325, індент.код 3118114127, МФО 303398. Отримувач Панасюк Оксана Степанівна.