Волинянка Христинка так мріяла, щоб у перший клас її повів рідний дядько Роман…

Листопад, що минув, в історії села Лобачівка Берестечківської територіальної громади запам’ятається скорботною подією: на фасаді сільського ліцею було відкрито меморіальні дошки світлої пам’яті Андрія Матеуша та Романа Чепелінського…

На церемонії освячення символів незабуття ясніше осіннього сонця променіли спогади. Якби не москалі, то жив би Андрій Анатолійович, чекаючи в лютому вітань у рідній Волині Лобачівській зі 39-літтям.

З тим невеликим селом на Волині він поріднився, маючи рочків чотири. Так склалося, що з далекої Іркутської області з-за сімейних обставин Андрійка привезла в мальовничий Волинський край бабуся Ніна й хлопчик відразу потягнувся до нього щирим дитячим серцем. Найріднішими людьми для нього стали тітка Віра Олександрівна Матеуш із сімʼєю, а наймилішою  Батьківщиною – знамениті лобачівські горби з їх вигонами, лісами та садами. На вкраїнській землі серед хороших людей, з долі малого переселенця  осоружна російська мова зникла  швидко, наче бур’ян. Лобачівці-старійшини пам’ятають, як старанно прислуговував малий Андрій у церкві, а вчителька початкових класів ЗЗСО Лобачівський ліцей Зоряна Бойчук пригадує вдачу колишнього випускника школи теп­лими словами: «Жив, здавалося, добротою!» Як настав його час  захищати країну, пішов на війну з  мрією повернутися додому з миром.

Не здійснилося!  25 липня 2025 року воїн 5-ї окремої штурмової Київської бригади Андрій Матеуш поклав життя на Запорізькому напрямку.

День 1 серпня 2024 року постелив символічні килими з найгарніших мрій на честь 30-річчя Романа Чепелінського. Скільки красивих бажань було в цього вродливця,  не переповісти найгарнішими словами! Як чекали свого найдорожчого в світі воїна тато Михайло Степанович та мама Леся Федорівна – розказати достеменно можуть хіба що батьківські серця, скуті після загибелі сина невиліковним болем.

Запального, енергійного, завзятого, а як треба – то врівноваженого та спокійного Романа любили всі, хто його знав, а особливо – наймолодші родичі. Донечка Романової сестри Надії з Луцька – Христина – часто розповідала всім свою до сліз зворушливу мрію: до школи в перший клас її обов’язково поведе дядько Роман!

Не сталося! Стрілець першого аеромобільного відділення 46-ї окремої аеромобільної десантно-штурмової бригади Роман Чепелінський поліг смертю хоробрих 31 жовтня 2024 року в районі села Максимільянівка Донецької області.

На церемонії відкриття пам’ятних знаків захисникам дякували за життя односельчани, друзі, рідні. Їх встановлення на фасаді школи ініціювали однокласники Героїв, які повсякчас підтримують сім’ї та родини добрим словом. Велелюдну молитву за вічний спокій захисників очолив настоятель Свято-Троїцького храму села Лобачівка отець Сергій Петрощук.

У сонцесяйні усмішки дорогих людей на холодному мармурі вдивлялися Андрієві тітка Віра Матеуш та сестра Тетяна Лисюк, Романові батьки Леся та Михайло Чепелінські з рідними. Андрій Анатолійович і Роман Михайлович, їх раніше загиблі земляки-випускники школи Сергій Мельничук, Юрій Годлевський та Олександр Шеремета дивилася на всіх зі своїх скорботних портретів, наче живі. Здавалося, очима розповідали про те, як і вони хотіли бути ще не на Небесах, а серед нас, на землі. Село мовчазно ридало.

За словами заступниці міського голови Берестечка з питань діяльності виконавчих органів – начальниці відділу освіти, культури, молоді, спорту та соціального захисту Валентини Залевської, війна забрала життя 31 воїна Берестечківської громади, ще 25 вважаються зниклими безвісти.

 

 

Читайте також: «У громаді на Волині освятили нові банери на Алеї Героїв».