Уважно ознайомився з публікаціями у “Волині” Олени Маснєвої про досвід лісівників Литви, і виникло бажання на сторінках авторитетної газети висловити й свою точку зору на безумовно актуальну тему
<Уважно ознайомився з публікаціями у “Волині” Олени Маснєвої про досвід лісівників Литви, і виникло бажання на сторінках авторитетної газети висловити й свою точку зору на безумовно актуальну тему
Іван ПИЛИПЕНКО, ветеран лісівничої галузі
Працюю в лісовій системі з 1958 року. Починав майстром, інженером, старшим інженером, працював головним інженером Ківерцівського держлісгоспу, директором Камінь-Каширського держлісгоспу, пізніше, у 1986—2000 роках, — головним інженером об’єднання “Волиньліс”. Не залишив лісове господарство і після виходу у 2000-ому на пенсію. Тому я без зайвої скромності можу сказати: саме моє покоління лісівників створило нині діючу в області модель комплексного використання багатств лісу. Ця модель передбачає, що лісгоспи є єдиними виконавцями усіх робіт в лісі: від посадки культур — до зняття вирощеного з них врожаю стиглої деревини, максимально глибокої переробки як деревини, так і використання недеревинних ресурсів лісу. Цій моделі вчилися міністри лісового господарства країн — членів Ради економічної взаємодопомоги. Свою госпрозрахункову діяльність ми розпочали із будівництва цехів товарів широкого вжитку, що споруджували за рахунок позик банку. Новим поштовхом нашого розвитку стала ліквідація у 1960-ому ліспромгоспів. Інтенсивні рубки воєнних років і післявоєнного періоду, відбудова народного господарства завдали лісовим ресурсам Волині великих втрат. Тому, аби зменшити негативні наслідки цього, в основу організації лісокористування на Волині була покладена програма комплексного використання лісових ресурсів. За кожний зрубаний гектар садилося в середньому по три гектари нових насаджень. І це було абсолютно виправдано: адже в 1946 році лісистість області становила лише 17 відсотків проти нинішніх 32-х! Ми організували лісонасіннєву справу на селекційно-генетичній основі, і, як наслідок, збільшився приріст на один гектар лісонасаджень — з 2,6 кубометра в 1960 році до чотирьох — в 2004. Якщо до 1970 року вагомою була заготівля деревини від рубок головного користування, то в наступні роки провідне місце в обсягах заготівель зайняла деревина від рубок проміжного користування. З’явились нові цехи з виробництва хвойного борошна, хлорофіло-каротинової пасти, лікувальних екстрактів, деревного вугілля, скипидару, каніфолі. У 1965—70 роках лісгоспи приступили до організації промислової переробки недеревних лісних ресурсів — грибів, ягід, березового соку. Це дало змогу зміцнитися організаційно і фінансово. Лісові комплекси стали єдиними організмами, що включали в себе котельню, гараж, ремонтну майстерню, контору, клуб, їдальню. Для чого я так детально про це розповідаю? Останнім часом вперто мусуються думки про те, що волинська модель комплексного ведення лісового господарства застаріла і її потрібно докорінно змінювати. Зокрема, пропонують відділення лісового господарства від промислового виробництва, найперше — переробки деревини. Аж ніяк не хочу ідеалізувати систему, у якій пропрацював майже півстоліття. Але ж врахуйте: усі лісгоспи на відміну від багатьох підприємств у роки “реформ” не тільки зуміли зберегти свої основні виробничі фонди, а й найцінніше — свій кадровий потенціал. І нині з року в рік нарощують випуск продукції і, відповідно, сплату державі податків. Так, якщо у 2000-ому до зведеного бюджету сплачено сім мільйонів, то в минулому році — вже майже одинадцять. У системі (а це 5,5 тисячі працівників) різко зросла і середня заробітна плата. Якщо у тому ж 2000-ому вона становила 131,6 гривні, то у 2004-ому піднялася до 428,5, а за червень цього року — вже 637,9 гривні. Тільки за перше півріччя цього року освоєно капітальних інвестицій на суму 3,3 мільйона гривень. Величезні гроші вкладені і у посадку та вирощування лісу для майбутніх поколінь. Знаю, що окремі гарячі голови, в угоду багатим підприємцям, яким не вистачає дешевої сировини, виношують ідею реорганізації лісового господарства. Галузі, яка в даний час успішно працює, технологічно оновлюється, прозоро сплачує державі всі необхідні податки. На моє глибоке переконання, система, що об’єднує державні лісгоспи, нині потребує вдосконалення, а не “реорганізацій” шляхом різання по живому і розтягування на шматки. Бо необдумані, поспішні кроки тут можуть коштувати тисячам наших працівників робочих місць! Де нині переможні звіти про діяльність деревообробної гордості області — Ківерцівського ДОКу з його знаменитим художнім паркетом? Де продукція Ківерцівського механічного заводу? А Ківерцівського лісмашу? Чому по суті стоять Цуманський, Заболоттівський деревообробні заводи, Луцький меблевий комбінат? То, може, ініціаторам реорганізацій в лісовому господарстві варто докласти своїх зусиль для того, щоб відродити ці підприємства? Питається: невже ми хочемо реформ, за яких волинську модель комплексного ведення лісового господарства викинуть на смітник, почнуть реорганізувати переробні комплекси, щоб потім їх акціонувати, довести до банкрутства, викупити за безцінь? А тисячі людей куди — на біржу праці? У лісовій практиці такий експеримент уже був. Наші сусіди — Клесівський держлісгосп Рівненської області — відділили цехи переробки. Наслідки цього експерименту фахівці знають: через два роки виробництво фактично перестало існувати. І тільки завдяки тому, що вистачило розуму повернути все назад, зараз Клесівський держлісгосп — підприємство з високорозвинутим технологічним виробництвом. Аналогічний досвід вже мають і наші сусіди із Бродів Тернопільської та Сколе Львівської областей. Виношується й інша ідея: змусити лісівників давати можливість різноманітним комерційним структурам і підприємцям заготовляти деревину самостійно , “на пні”. До яких трагічних наслідків її реалізація призвела в Закарпатті, говорити, думаю, не потрібно. Питається, для чого це робити, якщо такі спеціалізовані бригади давно існують в держлісгоспах? Кожний споживач, на моє глибоке переконання, повинен мати право на нижньому складі держлісгоспу, як у магазині, купити собі потрібний ліс, державна інспекція з контролю за цінами повинна контролювати цей процес. До 1990-ого працювали ДОКи, меблеві фабрики, переробні підприємства держлісгоспів і усім вистачало лісу. Зараз спостерігаємо парадокс: майже усі заводи стоять, але кричать, що лісу не вистачає! Управління лісового господарства разом з територіальним відділенням антимонопольного комітету та об’єднанням роботодавців деревообробної галузі області в травні 2005 року провели аукціон і цього року провели другий аукціон. Реалізували ще менше. Треба шукати і залучати в область потужних інвесторів в рамках державної програми, створювати деревопереробні потужності — і тоді не будуть машини з лісом їхати в інші області. Крім того, головний резерв треба шукати не в додаткових кубометрах стовбурної деревини, а в комплексному використанні всієї деревної маси. Я постійно читаю тривожні листи волинян в пресі і тому зараз не можу обминути питання охорони і захисту лісу. Враховуючи значні площі рукотворних насаджень, створених на бідних піщаних землях, в лісових господарствах області значне місце повинні займати заходи з охорони і захисту лісу. Я пам’ятаю операції, які під керівництвом райкому, з участю лісової охорони, міліції і місцевих органів влади в компартійні часи проходили в Камінь-Каширському районі під кодовою назвою “Пилорама”. Приїжджала комісія на подвір’я до колгоспної пилорами і перевіряла наявність документів. Таким чином сотні кубометрів деревини, які були без документів, вилучалися і використовувалися на будівництво шкіл району. Маємо й інші проблеми, що потребують невідкладного вирішення. Що, наприклад, робити з викликаним зміною гідрологічного режиму всиханням лісів на тисячах і тисячах гектарів? А лісові пожежі на десятках гектарів... А поширене браконьєрство, що іноді зводить нанівець усі зусилля єгерської служби. Не завжди знаходимо розуміння і з боку силових структур. Чому, наприклад, декілька літ йде розшук злочинців, котрі вибили усі вікна і вчинили справжній погром у державній установі — Великообзирському лісництві? Голова Державного комітету лісового господарства України Віктор Червоний після ознайомлення з лісівничим комплексом Волині зазначив: “У сусідів нам, зрозуміло, слід вчитися тому, чого немає у нас. Але в Україні має бути не польська і не литовська модель ведення лісового господарства, а своя, українська, яка змогла б і зберегти усе найкраще своє, і запозичити найцінніший світовий досвід!”.
