У селі Війниця за кладовищем височів кремезний дуб. Звичайно, він не був там посаджений людьми, а залишився від пралісу, що ріс колись на місці села. З часом ліс розкорчували, але старого дуба ніхто не наважився зрізати. Над селом гуркотіли війни та революції, мінялись окупанти і правителі, але дуба ніхто не чіпав — ні за царя Миколи, ні за цісара Франца-Йосифа, ні за Пілсудського, ні за Сталіна та його наступників...
У ’Волині’ за 5 серпня описано сумну історію про знищення верби на Театральному майдані. Та й фото автора цього дійства вмістили, щоб лучани знали, хто це зробив. Шкода, звичайно, верби. Проте слід зазначити, що верба — дерево швидкоростуче, за декілька років молоденьке деревце вже буде радувати людей. Звісно, це аж ніяк не виправдовує варварів, але випадок, що трапився у нашому селі, настільки дикий і аморальний, що історія з вербою здається дитячими пустощами. Отже, в селі Війниця за кладовищем (це по дорозі на Локачі, десь метрів за двісті від перехрестя) височів кремезний дуб. Звичайно, він не був там посаджений людьми, а залишився від пралісу, що ріс колись на місці села. З часом ліс розкорчували, але старого дуба ніхто не наважився зрізати. Поблизу нього зробили кладовище, і шумів дуб могутньою кроною над місцем вічного спочинку людей. Над селом гуркотіли війни та революції, мінялись окупанти і правителі, але дуба ніхто не чіпав — ні за царя Миколи, ні за цісара Франца-Йосифа, ні за Пілсудського, ні за Сталіна та його наступників. Аж нарешті Україна стала незалежною. Берегти б усе, що ще залишилось від нашої історії, нашої природи, так ні ж! Війницький сільський голова М.Б. Базар (до речі, не місцевий, а прибулий з Галичини) ще два роки тому кинув оком на старого дуба. І хоч місцеві жителі попереджали його, що цієї пам’ятки природи чіпати не можна, та жадоба поживитись на дурничку взяла своє. І привід знайшовся. Посеред кладовища з сухого дерева впала гілка і пошкодила хрест. Та цього дерева так ніхто і не прибрав, а перед Великоднем голова знайшов, які спиляли трьохсотлітнього велетня. З крони дуба вийшло десь дві машини дров, якими, за словами голови, він розрахувався з тими особами, що пиляли дуба за його вказівкою... А стовбур так і лежить за кладовищем. На скарги людей нібито приїжджала якась комісія, та голова обійшов своїх наближених, які дали пояснення, що дуб загрожував пам’ятникам, і на цьому питання, мабуть, закрили. Звичайно, можна було зрізати тільки гілку, яка нависла над пам’ятниками, але ж мета була інша. Про це говорить хоча б той факт, що більше ніякої “чистки” на кладовищі не проводили. Недавно у “Волині” була вміщена світлина недолугого щита біля дороги у Війниці. Жаль, що ми не знали, що це для “Волині” фотографують наші краєвиди, обов’язково б попросили пана Зінчука сфотографувати стовбур трьохсотлітнього дуба. Таких дубів в Україні, мабуть, мало лишилось. Напис на щиті гласить, що “Волинь — Лесин край”, тож дійсно у нас повторилась ситуація з “Лісової пісні” — дядько Лев помер, поховали під дубом, а загребуща Килина Дуба продала... Отож, приїдьте чи заїдьте по дорозі, шановні кореспонденти “Волині”, поки ще не розпиляли на куски стовбура, бо скоро ж зима... Микола ТАРАСЮК, Олег КУШНІР, жителі села Війниця Локачинського району.
