Я газету “Волинь” виписую завжди і читаю. От прочитав у номері за 14 січня 2003 року, що німці спалили село Вербаїв Луцького району. Я хочу сказати, що не одні німці там були, а були і поляки, бо я був у тому пеклі...
Я газету “Волинь” виписую завжди і читаю. От прочитав у номері за 14 січня 2003 року, що німці спалили село Вербаїв Луцького району. Я хочу сказати, що не одні німці там були, а були і поляки, бо я був у тому пеклі. То трапилося на Петра і Павла. Ми завжди тоді спали в полі, в житі, бо кожен день горіли села. А той день був похмурим, то пішли спати до хати. Рано-вранці брат вбіг до хати, голосно крикнув: “Втікайте, бо німці йдуть”. Ми з ляку побігли хто куди. І я побіг в бік Стиру. Думав за Стир втікати. Добіг до першої дороги і добре, що не вибіг, а з-за куща подивився на дорогу. Там стояли німці, поляки. І як вони повернулися спиною, то я перебіг дорогу в напрямку Стиру. Там було три копиці конюшини. Біля копиці —два німці з одного боку, з другого — я. А німці сиділи, не вставали, тільки пальцем до мене: “Ком, ком!”. Я ці слова знав, але різко розвернувся і побіг не до Стиру, бо вже туди дорога була мені перекрита, а повернув у бік Боратина. Я біг пригнутий, боявся бігти в зріст, хоч був низький. Мене в житі не було видно. І отут я попав у пекло. Бо на дорозі, котра передо мною, йдуть озброєні люди. Я вирвав пшеницю і ліг в тій галявині. Наставив над собою пшеницю і жду, що буде. Але не дійшли до мене. Як вони пройшли, пішов дощ. Півдня лив. Я лежав і боявся підняти голову. Ввечері піднявся, кругом хати горіли. З того ляку за ніч зайшов полями до села Лучиці, а на другий день в Радомишль, а потім в Рикані. Натрапив на тітку, материну сестру. Виявилося, що батько вбитий тут же, на полі. Данила Поштарука (тепер він директор лялькового театру), брата і сестри не знайшли. Артема Корчака, сусіда, знайшли спаленого у клуні у Вербаєві. З моєї сім’ї з шести людей зосталося троє. У той час одна жінка народила двох діток. Жінку забили і одну дитину. В іншої дитини було прострелене коліно. Дід і баба її вигляділи. Тоді казали, що загинули 460 людей після цього страшного побоїща, вчиненого німцями і поляками. Через якийсь час приїхав чин німецький із ще одним помічником подивитися на побоїще, але він не доїхав до спалених хат. Його зустріли вояки УПА і там на підводі застрелили, а помічник втікав, то застрелили і його. І ось я читаю, що в Польщі пишуть, що вояки УПА били поляків. Вояки УПА боролися на своїй землі із окупантами. Польськими, німецькими і російськими. Армія крайова допомагала німцям бити вояків УПА і мирних людей. Через Армію крайову постраждали і мирні поляки. Чому ж Армія крайова не пішла на батьківщину бити німців, хоча німці наробили немало біди полякам? Ще в нас жили чехи. Шановні поляки, спитайте чехів, чи хоч одного чеха вояками УПА ображено? А ще пам’ятаю, як німці з поляками в Млинівському районі чеську колонію в селі Малево зігнали в церкву, запалили живими. Куди від цього дітися, від цієї пам’яті, цієї правди? Петро КУШНІРУК. м.Луцьк.
