На що скаржитесь, лікарю?
«Допоможіть зібрати кошти на лікування хірурга з Клевані, який за 40 років роботи врятував тисячі людей…» Оголошення це зачепило за живе. Ось вам ще одне яскраве підтвердження того, що українська медицина дійшла до краю
Михайлу Вервезі мають робити трансплантацію клітин кісткового мозку в польській клініці, в нього гострий лейкоз. Скільки разів ми друкували подібні звернення — крик душі рідних! Одинокі матері, безробітні, люди з інвалідністю… А тут у безвиході — кваліфікований хірург із солідним стажем, очевидно, чесна, совісна і порядна людина. Щодня він гнув спину, напружував мозок і серце за операційним столом, біг на роботу опівночі та у свята, одержуючи мізерну платню, яка не давала змоги заощаджувати на «чорний день». За кордоном такі фахівці отримують за місяць більше, аніж наші за рік.
Іноді доводиться чути: «В українських лікарів низькі зарплати, але приїжджають вони на роботу дорогими автівками». Хтось пригадає нещодавнє повідомлення про спійманого на хабарі у 40 тисяч доларів столичного трансплантолога Олега Котенка. До речі, такої суми якраз і бракує на лікування хірурга з Рівненщини. У когось сумний досвід спілкування з медиками–вимагачами, а хтось сам наполегливо намагався віддячити, мовляв, тепер прийнято лікарям давати «гонорари».
Але стригти всіх під одну гребінку не можна. Як і у кожній професії, трудяться в медицині люди з різними моральними принципами, людськими якостями. Не всім випадає лікувати заможних і щедрих. «Найважче — дивитися в очі хворим, які не мають грошей на ліки, які відмовляються від операції, бо не можуть придбати усе необхідне для неї», — найчастіша скарга, що її висловлюють хірурги, в щирості яких не сумніваюся, бо це мої добрі й давні знайомі, друзі.
Знаю, що їм допікає невизначеність, набрид безлад у медицині. Вони не проти змін, але вже втомилися від розмов про реформування охорони здоров’я. Усі розуміють, що без належного фінансування галузі медична допомога не стане доступнішою і якіснішою. Медсестра, яка отримує 3 тисячі гривень, не буде працювати в операційній чи реанімації, вона поїде у Польщу на заробітки. Молоді лікарі шукають можливість влаштуватися за кордоном або йдуть із професії, бо не бачать просвітку. Нема стратегії розвитку медицини. Звучать суперечливі й дуже туманні прогнози та наміри щодо її реорганізації.
Влада будує плани реорганізації, оптимізації, але при цьому ніхто не цікавиться думкою медиків і пацієнтів.
Складається враження, що МОЗ дбає лише про скорочення видатків: зменшення кількості пенсіонерів, тяжкохворих, витрат на високотехнологічні операції.
Наприклад, за програмою медичних гарантій Національна служба здоров’я планує з наступного року сплачувати медзакладам 19 500 гривень за лікування інсульту та 15 800 гривень — інфаркту. «Але якщо одна операція на серці вартує 100–120 тисяч гривень, то її не можна буде провести за 19 тис. гривень. Чи, може, це буде так, як попереднє міністерство нам «порахувало»? Назвали приблизно такі ж самі цифри — 15–16 тисяч гривень вартість операції на серці, але дописали «плюс медикаменти та вироби медичного призначення», які — уявіть собі — складають 90% вартості послуги. Виникає питання: хто платитиме за них?», — дивується директор Національного інституту серцево–судинної хірургії академік Василь Лазоришинець.
Повний перелік безоплатних медичних послуг досі не оприлюднили. Проблему формування тарифів очільниця МОЗ Зоряна Скалецька обіцяє винести на громадське обговорення. Отже, впровадження їх затягнеться надовго. Як, очевидно, й реформа «вторинки», яку вже перенесли на квітень 2020 року, а там, можливо, й ще на пізніший термін. Відомо, що голова Херсонської облради від імені органів місцевого самоврядування звернувся з клопотанням відкласти реорганізацію медичних закладів другого і третього рівнів до кінця 2020 року, оскільки досвід пілотного проєкту в Полтавській області не можна назвати позитивним.
Виходить, підвищення зарплат працівникам лікарень — віддалена перспектива. Вони до розряду «особливо цінних» кадрів не належать. Це голова правління «Нафтогазу України» може отримати за рік 286,5 мільйона гривень чи керівник «Укрзалізниці», в якого зарплата ще вища. А ось до тих, хто щодня бере на себе відповідальність за людське життя, держава ставиться за сталінським принципом: «Хорошого лікаря народ прогодує…».
А що чекає нас із вами, якщо, не дай Бог, занедужаємо і потрапимо у стаціонар? Найімовірніше, пацієнтів будуть змушені «випихати» звідти скоріше, щоб мінімізувати витрати. Зменшиться кількість лікувальних закладів і, звичайно ж, лікарів. Бачимо ці тенденції і в нашій області. Влада будує плани реорганізації, оптимізації, але при цьому ніхто не цікавиться думкою медиків і пацієнтів, ніхто не запитує: «На що скаржитесь, лікарю?».
