Якщо ми змушені жити, зануривши ноги у бруд, ніхто нам не забороняє дивитися на зірки - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.20 € 26.81
Якщо ми змушені жити, зануривши ноги у бруд, ніхто нам не забороняє дивитися на зірки

Капранови залюбки фотографуються зі своїми шанувальниками.

Фото Костя ГАРБАРЧУКА.

Якщо ми змушені жити, зануривши ноги у бруд, ніхто нам не забороняє дивитися на зірки

Чим переймався і з чого дивувався останнім часом редактор відділу місцевого самоврядування і сільського життя «Газети Волинь» Кость ГАРБАРЧУК

…Магією спілкування на книжковому ярмарку

Для мене осінь розпочинається із львівського Форуму видавців, або як він нині офіційно називається англійською BookForum. За стільки літ візити до Львова стали нашим традиційним сімейним маршрутом. Ще навесні доводиться заздалегідь бронювати номер у готелі, адже на головний літературний фестиваль України приїжджає кілька десятків тисяч книгоманів: автори, видавці, читачі. Відрізнити їх досить легко завдяки кольоровому браслету. Його носять на руці замість вхідного квитка й перепустки. Це як пароль, за яким визначають своїх і чужих.

Завжди з особливим трепетом заходжу у дворик палацу Потоцьких на вулиці Коперника. Якщо раніше там не залишалося місця від наметів зі стендами видавництв, то цьогоріч він був вільний. Та й відвідувачів стало значно менше. Від продавців неодноразово чули нарікання про падіння продажів. Як зазначив упорядник книжкової серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда» Василь Габор, організатори занадто вже підняли вхідну ціну — ​50 гривень, ніби й не дуже багато, але якщо за два дні, то виходить 100. Тому доводилося спостерігати таку ситуацію: чоловік просить контролерів його пропустити, бо хоче купити посібник із математики для учня 7 класу, а жіночка прийшла придбати для випускника тестові завдання з біології.

Хоча форум — ​це не лише книжковий ярмарок, а насамперед можливість познайомитися з авторами, те, що називають магією спілкування. Сотні подій, зустрічей та презентацій. Ми були приємно вражені, коли на першому поверсі біля плаката «Закривай Facebook. Відкривай book» на стенді видавництва «Клуб сімейного дозвілля» вишикувалася справді величезна черга за автографом до письменника Василя Шкляра з його історичним твором «Характерник». Люди таки купують і цінують книги!

Справжній ажіотаж зчинився біля стенда видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», коли до них завітав п’ятий президент України Петро Порошенко з дружиною. Він прийшов на презентацію нового роману «Букова земля» Марії Матіос, яка із політики нарешті повернулася в літературу.

У Палаці мистецтв вітається зі своїми шанувальниками трішки втомлений, але усміхнений Віктор Морозов із гітарою в чохлі. Саме той знаний перекладач, котрий дав можливість моїм та іншим дітям прочитати красивою українською мовою Гаррі Поттера. А музикант і художник Юрко Журавель натхненно підписує календарі з власними малюнками. Найбільше уваги йому приділяють юні читачі й він відповідає їм взаємністю.

Справжній ажіотаж зчинився біля стенда видавництва «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА», коли до них завітав п’ятий президент України Петро Порошенко з дружиною. Він прийшов на презентацію нового роману «Букова земля» Марії Матіос, яка із політики нарешті повернулася в літературу. Цю товстезну книгу обсягом 928 сторінок продавали за 240 гривень. Поки що я не зустрічав людей, які б її дочитали до кінця. Хотілося б почути враження.

…«Паперовими солдатами» та «Клубом «Старий Пегас»

Уже минув місяць після форуму й можна підбивати власні підсумки. Я не літературний критик, а читач із багаторічним досвідом. Тому книги оцінюю за простим критерієм: цікаво чи не цікаво. Серед придбаних новинок відразу взявся за новий роман «Паперові солдати» братів Капранових. Як на мене, Дмитро та Віталій зробили справді важливу справу. У легкій, доступній формі розповіли співвітчизникам про Ніла Хасевича та Білла Титлу. Якщо про творця повстанських грошей–бофонів, який ще підлітком втратив ногу, але не втратив силу духа, ми не раз писали у нашій газеті, то про сина емігрантів із Тернопільщини Володимира, або Білла Титлу в Україні знають дуже мало. Він працював на студії Волта Діснея і його досі вважають одним із найкращих художників–мультиплікаторів. Саме він є співавтором знаменитих анімаційних фільмів «Білосніжка і семеро гномів», «Піноккіо» та «Дамбо».

Взявши за основу реальні факти із життя двох талановитих українців, брати Капранови створили класну історичну драму, яких так бракує в нашій літературі.

Давно знаю Володимира Даниленка, тому завжди з нетерпінням чекаю його нових видань. Цього разу до свого 60–річчя він презентував роман «Клуб «Старий Пегас». Автор — ​серед небагатьох в Україні письменників, які пишуть сатиричні твори. Свого часу у книзі «Газелі бідного Ремзі» він дошкульно висміяв епоху Леоніда Кучми у розпал касетного скандалу — ​це химерна пародія про інтриги, замахи, торгівлю зброєю та боротьбу за владу. Цього разу Володимир Даниленко елегантно познущався з Київської спілки письменників. Ця організація у книзі показана як клуб старих літераторів — ​стукачів та колишніх компартійних функціонерів, а головний герой Юлій Солодчук регулярно займається їхніми похоронами. Особливо дошкульно автор вимальовує «співаючого» ректора Михайла Поплавського і мистецьке життя у столиці.

З–поміж зарубіжних письменників із величезним задоволенням «проковтнув» збірку оповідань та есе польського драматурга Славоміра Мрожека «Дядько Мрожек не припиняє чесати язиком». Автор в оригінальній формі намагається знайти відповіді на запитання: чи можна бути чесним із собою, коли навколо всі брешуть, що для людини важливіше — ​результат чи мрії про результат?

Але справжнім відкриттям для мене стали щоденник та мандрівні новели легенди європейського кіно, італійського сценариста Тоніно Ґверри «Сад забутих плодів». Він писав для всесвітньо відомих режисерів, серед них Федеріко Фелліні та Мікеланджело Антоніоні. Завдяки «Видавництву Старого Лева» тепер його можуть читати й українські шанувальники.

Ще чекають своєї черги на полиці «Похований велетень» нобелівського лауреата 2017–го Кадзуо Ішігуро та цікавої авторки індійського походження Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя». А нині для душі смакую книгою іспанського священника та белетриста Хосе Дескальсо «Чому варто мати надію». Це написані серцем і наповнені любов’ю до людей есе про маленькі щоденні радощі — ​навіть якщо ми змушені жити, зануривши ноги у бруд, ніхто нам не забороняє дивитися на зірки.

* * *

Щоразу гуляючи поміж мовчазних австрійських кам’яниць, зазираючи у крихітні загадкові дворики, в яких колись жили герої творів Романа Іваничука чи Юрія Винничука, хочеться цитувати мою улюблену «Серенаду» львівського поета Івана Лучука. Вірш дуже влучно й оригінально передає інтимну атмосферу та чарівний казковий настрій міста Лева, куди знову хочеться повернутися наступного року:

Під ногами стара бруківка –

відчуває мою ходу – ніби заздрісно

ворухнулась, бо згадала себе молоду.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.