Миколай Шостак, автор статті “Хто дав право глумитись над поетом?” (“Волинь”, 24 листопада 2005 р.), вважає, що гідність Олександра Богачука поневажена псевдонімом, особою, ураженою хворобою пасквілянтства, котра продукує, розповсюджує й подеколи навіть публікує своєрідні політичні доноси на письменників Волині...
Василь ГЕЙ, голова обласної організації НСПУ.
Миколай Шостак, автор статті “Хто дав право глумитись над поетом?” (“Волинь”, 24 листопада 2005 р.), вважає, що гідність Олександра Богачука поневажена псевдонімом, особою, ураженою хворобою пасквілянтства, котра продукує, розповсюджує й подеколи навіть публікує своєрідні політичні доноси на письменників Волині.
Ось і газета “Волинь. Акценти” 21 липня цього року надрукувала опус псевдоніма, спрямований проти передчасно померлого нашого талановитого земляка О. Богачука. Це блюзнірство, звичайно. І добре, що пан Шостак дав пасквілянтові “відлуп”. Та чи не змістив він акцент у бік безглуздої маячні брудоописальника , нічого не кажучи про тих, хто оприлюднює таку “творчість”? Хіба можуть стосуватися журналістики чи якоїсь критики такі, скажімо, вислови, як “кавалок мерзоти” чи “комуноїдний шедевр”?. Тим не менше така “мерзота” безсоромно виноситься на першу сторінку газети. Тож передусім до неї будуть апелювати рідні поета в суді. Якби всі газети, що виходять під засновництвом УРП (“Собор”), друкували подібне, то партію можна було б назвати “Розбрат”. Прикро й інше. Пан Шостак, на жаль, зневажливо пишучи про “поморщені носики”, “покривлені губки” “навдивовижу аморфної інтелігенції”, котра начебто не звертає уваги на дописи псевдоніма, виявляє елементарну непоінформованість і пише неправду. Адже ще 1997 року в газеті “Волинь” була опублікована стаття автора цих рядків під промовистою назвою “Підпільні цензори”. Про “маячню” пасквілянта кілька років тому писав “Луцький замок”. Дві публікації на цю тему з’явилися останнім часом: “Пасквілянт Цимбалюк виплив на поверхню” (“Вільна думка”, 10 червня 2005 р.), “Смердяковщина по-волинськи” (“Волинь”, 13 серпня 2005 р.). “Charta (eristola) o erubescit (папір не червоніє)”,— писав славетний давньоримський оратор Цицерон. Так, але він іноді чорніє від бузинописання та брехні. А з брехнею як боротися? Звісно, правдою. Словом правди, а не тільки через судову тяганину, в якій часто закон виступає в ролі дишла із відомого народного прислів’я. Звичайно, добре було б, якби газети неправдивої інформації, тим паче образливих матеріалів, не друкували взагалі. Та це навряд чи реально. Адже, кажуть журналісти, усіх фактів, якими оперують дописувачі, перевірити неможливо. Втім, те, що надрукували “Акценти” про відомого всій Україні поета, журналістики, либонь, не стосується. Замітка, що складається з кількох десятків рядків, містить до десятка лайливих ярликів. Як на мене, то це вияв доволі поширеного нині політичного сміттярства, яке осуджується не лише ріднею поета, а й усім суспільством.
