Курси НБУ $ 39.22 € 42.37

КОЖНА ПІЧ У НАС— НАЧЕ ФОРТЕЦЯ...

Москва на своєму телебаченні демонструє для України своєрідні “ужастики”. Будемо вважати, передвиборні, розраховані на щирих симпатиків Януковича, котрі й досі вважають, що помаранчеві апельсини на Майдані були наколені...

Олександр НАГОРНИЙ

Москва на своєму телебаченні демонструє для України своєрідні “ужастики”. Будемо вважати, передвиборні, розраховані на тих щирих симпатиків Януковича, котрі й досі вважають, що помаранчеві апельсини на Майдані були наколені опіумом для народу.

Тож у телестудії керівник “Газпрому” і кореспондент на прикладі паяльної лампи показали, як просто перекрити паливо для українців. Тим часом на екрані чоловік з оберемком дров піднімався на другий поверх будинку під виконання пісні “Горіла сосна, палала...”. Певне, то з горя співала хохлушка.
Кажуть, що це дійство декому з телеглядачів нагадувало пекельні сцени булгаківського фільму і його героїв, який нині демонструється на “Інтері”.
У Лаврові Луцького району інвалід війни Леонід Андрійович Зайчук, який колись був під Москвою, цієї сцени, слава Богу, не бачив. Газом опалюється його скромна домівка безкоштовно. Якщо голубий вогник згасне, то на милицях ветеран навіть не дістанеться до грубки в літній кухні, щоб її напалити. За що їх, ветеранів, страхають садистськими методами? Як ми до такого дожили? І це докір не так тим самовпевненим власникам газової труби, як нашим всенародно обраним керівникам, котрі протягом 14 років без краваток, у фешенебельних кримських санаторіях виголошували тости за СНД і ЄП, за бізнесові оборудки навколо подачі палива і... братерську дружбу. Ніхто тоді не згадував про те, що росіяни платять менше за газ, ніж українські споживачі,— це останній аргумент, який використано для розпалювання ворожнечі між народами. А регіональні патріоти тішаться: “Помаранчевим — труба! Не вміють лягати під команду з Кремля”.
Як зустрічає село Лаврів газову атаку? Тут із 420 дворів більш як третина вже має газове опалення. Решта мешканців продовжує нерівну боротьбу (певне, з державою?) за своє право користуватися благами цивілізації. Усі ж наче працювали в колгоспі, але тепер село поділено на “білих” і “чорних”.
Думалось, що після нагнітання пристрастей в ефірі державними мужами в Лаврові старий і малий пиляє, рубає і складає дрова. Однак лише на одному обійсті вдалося побачити чоловіка, який цюкав сокирою. Над літніми кухнями плив сизий димок, певне, до свят гнали самогон.
Перший господар, який трапився навстріч, що потратив всього на підведення газу та закупівлю апаратури до 13 тисяч гривень, а це був Василь Михайлюк, філософськи зауважив: “Дров для грубки не заготовив, бо сподіваюсь на помаранчевий уряд”. Платить він щомісяця десь гривень 80 за споживання газу в опалювальний сезон, а влітку взагалі витрачає мізерію. За будь—якого подорожчання газу він не збирається переходити на вугілля чи дрова, бо в хаті стало нарешті чисто, тепло, а повітря без будь—якого чаду. А за комфорт він заплатив спроданим збіжжям і продукцією — картоплею, морквою, цукром, м’ясом і т. д., отриманими в результаті тяжкої хліборобської праці. Троє малих дітей — для них і старався.
По вулиці Набережній до будинків тягнуться траншеї: 12 щасливчиків незабаром отримають газ. Знайомство з господарями показало, що вони ознайомлені з складною міжнародною ситуацією і в запасі у них є і печі, і грубки. Найоптимальніший варіант в лісника Миколи Нікитюка: до нового будинку тягнуть трубу з газом, а в старій хаті царське місце займає піч. І взагалі саме тут кипить хазяйське життя. Ось кабанчика заколов — теж частина пішла на сплату за газові зручності. А де дінешся? Ще Москва остаточного слова не сказала, а ціни на українські труби та інше обладнання уже “скачуть”. Але господар лісу по секрету повідомив звістку від начальства, що на дрова теж чекає подорожчання. І справді, не відставати ж лісовому керівництву від змін на міжнародному газовому ринку. Щоб на наші дрова ніхто не зазіхав.
Микола Михайлович каже:
—Я свою “топ—норму” все одно виконаю. В цій хаті печемо хліб, варимо пійло худобі. Не будемо й грубки в новій хаті розкидати, бо хтозна, як воно повернеться.
Хоча ліснику, звісно, свою “топ—норму” легко заготувати. Проте господар впевнений, що селянам дрова завжди можна поки що недорого виписати — по 20—25 гривень за складометр і йому, наприклад, вистачило три машини на дві хати на весь опалювальний сезон.
—Дров у лісі не бракує,— говорить Микола Нікитюк,— бо заготовляємо деревину для Костополя, Ківерець, Львова... Залишаються вершки дерев. Йду до молодих хлопців і прошу зачистити і забрати — задарма. Та де там: якби їх ще за це горілкою поїли, то може б рухнулися. Краще вкрасти...
Так би мовити, мужицьку арифметику продемонстрували голова ради ветеранів с. Лаврів Зоя Гнатюк та депутат сільської ради Володимир Максімов. Для того, щоб опалювати будинок та прибудови, необхідно на п’ять місяців чотири тонни волинського вугілля, дві тонни антрациту, п’ять складометрів дров, а це, за їхніми підрахунками, вартує 2,5 тисячі гривень. Вони згідні платити щомісяця за спожитий газ і 150 гривень. Тим більше, що балон з газом коштує 70 гривень, котрий вигоряє за два тижні. До цього слід додати, що в пенсіонерів сили вже не ті, щоб заготовляти дрова в лісі чи збирати вершечки. Підрахунки, можливо, на сьогодні й справедливі, але чи незабаром не зміняться вони суттєво не на користь споживачів газу? Чи не доведеться звернутися до тих вершків у лісі, які не хочуть п’янички навіть обчистити? До речі, ні від кого нині не було чути природного для європейця твердження: будемо економити газ. Немає тепер такої потреби! Тим більше, що піч стоїть на запасній путі.
Цілком зрозуміле бажання Зої Гнатюк та Володимира Максімова, щоб і на їхній “хутір” прийшов газ. Однак коли ще до них на вулицю Ранкову прокладуть “державну” трубу, не відомо. Хоча відомі обіцянки обласного керівництва — 2006—2007 роки. Скільки їх було вже за 20 років! Річ у тім, що село Лаврів тягнеться на кільканадцять кілометрів — хати розкидані, як горох на долівці. І за проектом ще радянського часу газ мали вести з боку Коршева, а тоді б Ранкова була б у виграші. Але на цій вулиці не будувались колгоспні керівники, а тому й було, так би мовити, внесено практичні поправки. За заслуги начальства газ підвели з боку Променя до найкращих особняків.
Тепер, як твердить Зоя Гнатюк, виробляють новий проект газифікації. Виділяється 50 тисяч гривень, які, за чутками, нібито будуть вкладені в трасу з боку вулиці Львівської, бо там є дачі... знаних начальників. Тож гроші вгатять у якихось півкілометра і знову рядові люди постраждають. Принаймні так у селі гомонять.
Взагалі село Лаврів потерпіло ні за цапову душу від... міських людей. Відомо, що в 1991 році керівник області — на той час Володимир Блаженчук — виступив по телебаченню і пообіцяв, що за 200 гектарів відпанаханої колгоспної землі під дачі лучан Лаврів буде повністю газифікований, а до кожної хати прокладуть доріжки, щоб зліз з печі і ніг не замочив. Зоя Гнатюк каже, що після того він умив руки й емігрував, а ми залишились ні з чим. “Еміграція” — це, певне, дипломатична робота в Грузії.
Зате селяни можуть гордитися, що всі ці роки вели активне листування з панами Кучмою і Медведчуком, добродіями Ющенком і Мартиненком, товаришем Мартинюком і навіть з олігархом Пінчуком... Мабуть, селяни виявили недостатню настирливість та гнучкість під час численних виборчих кампаній, коли можна було б сторгуватися — кілька мільйонів гривень на газифікацію в обмін на голоси. А може ще не пізно? Який блок чи партія (а у всіх же є в середині списків дуже й дуже удачливі бізнесмени) кинуть на Лаврів мільйончик? Депутатський мандат на п’ять років того вартий.
Telegram Channel