16 грудня 2005 року мені довелося повертатися з Луцька до Любомля. Автобус Луцьк—Пульмо відправився з автостанції рівно о 16-ій годині. Ця обставина вже приємно здивувала, бо ж останнім часом всі рейси зриваються...
Олександр ХОМЕНЧУК
16 грудня 2005 року мені довелося повертатися з Луцька до Любомля. Автобус Луцьк—Пульмо відправився з автостанції рівно о 16-ій годині. Ця обставина вже приємно здивувала, бо ж останнім часом всі рейси зриваються.
Не “мордував” у дорозі водій і “музичкою”, як це часто буває в деяких маршрутках. Звучала тиха, ледве чутна музика. Пасажири дрімали, вже минули автозупинку “Переспа”, як раптом автобус зупинився. Виявилося, наш рух перепинив гурт збуджених людей. Це були пасажири з попереднього рейсу, поїздку яких перервала поломка автобуса. Цих нещасних взяв у салон наш пульмівський водій. Жодної людини не лишив, ще й помагав “утрамбовувати”, аби нікого не зоставити на дорозі. Періщив дощ вперемішку з мокрим снігом. Темінь, хоч в око стрель. Отож, 40 чоловік стали нашими попутниками. Зрозуміло, їхати у перевантаженому салоні було не з медом. Хвалити Всевишнього, до Ковеля добралися благополучно. Відчинивши дверцята (багато люду зійшло саме на цій станції), водій сказав: “Вибачте, люди, за незручності!”. І всі повеселішали, дехто засміявся. Прості слова, та хіба часто ми їх чуємо, борсаючись у життєвих негараздах, коли всі знервовані, похмурі, з ворожим блиском в очах. Скажу відверто, на мене війнуло закордоном. Пригадую, такі слова я часто чув у Польщі, подорожуючи її шляхами. Автобус прийшов до Любомля за графіком. Водій спокійно кермував, попри всі дорожні катаклізми... Культура обслуговування на всіх ділянках потребує не фінансових вливань здебільшого, а нашого з вами ставлення до виконання своїх функціональних обов’язків. Нехай би девіз “Менше слів, а більше діла!” з нового року став дороговказом для кожного українця. Тоді і життя довкруж стало б веселішим.
