Батько з донькою в один день записалися в Збройні сили України! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.56 € 33.44
Батько з донькою в один день записалися в Збройні сили України!

Ірина поєднує військову службу із навчанням за індивідуальним графіком у Луцькому коледжі рекреаційних технологій і права.

Фото з сімейного архіву родини Семенюків.

Батько з донькою в один день записалися в Збройні сили України!

Віктор та Ірина Семенюки із села Рудка Маневицького району уже майже рік служать контрактниками в зенітно-ракетному полку. Нещодавно вони повернулися із зони проведення ООС на першу ротацію у Володимир-Волинський. Позаду в них — ​вишкіл у навчальному центрі «Десна», а в Ірини — ​ще у навчальному центрі військ зв’язку в Полтаві і виконання бойових завдань на Луганщині

«Найважче було вперше одягнути бронежилет і пройти з ним два з половиною кілометри»

— Я розрахувався із роботи у Маневицькій ВК 42 й пішов до військкомату стати на облік, де й запропонували мені службу за контрактом. Спочатку вагався. Приїхав додому й розповів доньці, а її це так зацікавило, що невдовзі ми з нею уже разом поїхали у військкомат й обоє підписали контракт, — ​розповідає Віктор Семенюк, який про професію військового ніколи й не думав, хоч на строковій службі в Збройних силах був. Повернувшись тоді з Криму, де служив у десантних військах, аж ніяк не планував пов’язати своє життя із армією. Обрав фах лісівника, та, закінчивши Шацький лісотехнікум, пропрацював у цій галузі недовго.

«Ми відповідаємо за безпеку й оборону повітряного простору», — ​каже Віктор Іоникійович, який у зоні проведення ООС — ​стрілець– зенітник.
«Ми відповідаємо за безпеку й оборону повітряного простору», — ​каже Віктор Іоникійович, який у зоні проведення ООС — ​стрілець– зенітник.

 —Якби тато й не наважився, я б і сама пішла до війська, — з усмішкою додає його сміливиця–донька, яка поєднує військову службу із навчанням за індивідуальним графіком у Луцькому коледжі рекреаційних технологій і права на факультеті «Фізична культура і спорт». Після закінчення восьмого класу ЗОШ І–ІІІ ст. села Будки, юнка обрала Княгининівський ліцей–інтернат й мріяла працювати в поліції.

— Що найважче, а що найприємніше для тебе на цій службі? — запитую вісімнадцятирічну Ірину.

Кілька секунд роздумів, і дівчина, сміючись, відповідає:

— Найважче вперше одягнути бронежилет і пройти з ним два з половиною кілометри. В мене було таке відчуття, що втрачу свідомість, аж голова крутилася й нудило… Але йшла і думала: «Треба, він буде захищати моє життя…».

До того ж, зауважує Ірина, в армії не існує поняття «не можу» — часом через силу, через сльози, а таки мусиш виконувати поставлені завдання.

Із задоволенням оволоділа вона тонкощами професії військового зв’язківця, корисно було здобути й певні військові навики, зокрема опанувати стрільбу з різних видів зброї. Найбільше із усіх завдань запам’яталося психологічне випробування «обкатка танком» у навчальному центрі «Десна» — умовне знищення особовим складом бронемашини за допомогою навчальної гранати.

Наш командир завжди повторює, що армія для молоді — хороший старт. Це виховання дисципліни й самоусвідомлення.

— Потрібно було сховатися в окопі, над яким проїжджав 34–тонний танк, а після цього кинути в нього гранату й обстріляти автоматною чергою, — розповідає дівчина, додаючи, що ті відчуття просто неможливо ні описати, ні забути.

Недарма Ірині — першій дитині на Маневиччині у третьому тисячолітті — побажали: «Рости, доню, батькам на втіху — Вітчизні на славу»

Розповідають Семенюки, що нині на контрактній службі в Збройних силах усе налагоджено, скрізь дисципліна, кожен має мати достатню фізичну підготовку й відповідний багаж знань.

— Усі знають, як і які завдання повинні виконувати. Ми відповідаємо за безпеку й оборону повітряного простору, — ділиться Віктор Іоникійович, який був у зоні проведення ООС стрільцем–зенітником.

Служачи в одному полку, батько з донькою мали змогу тут, на Сході України, час від часу бачитися, спілкувалися по телефону, підтримуючи одне одного.

— А ми з Ірою вже якось були у маневицькій районній газеті «Нова доба» на першій сторінці… — зауважив пан Віктор у розмові зі мною. — Донька — перша дитина, народжена в Маневицькому районі в третьому тисячолітті, 2 січня 2001 року. Тоді вона була на фото ще в маленькому згорточку…

Відкриваю підшивку газети й знаходжу світлину щасливого подружжя Семенюків із донечкою і медпрацівниками, причетними до її появи на світ. Й назва статті Тамари Мельниченко «Рости, доню, батькам на втіху — Вітчизні на славу». Виросла доня… І хто ж тоді міг подумати, що в нашій країні буде війна, і

18–річною піде ця дівчинка захищати свою Батьківщину…

— Часом було дуже важко, але не шкодую, що вибрала армію. Я дуже багато чому тут навчилася, — зауважує Ірина. — Наш командир завжди повторює, що армія для молоді — хороший старт. Це виховання дисципліни й самоусвідомлення, а на майбутнє — соціальні гарантії й пільги. На контрактну службу зазвичай іде національно свідома молодь, готова віддати частинку себе, свого часу й роботи задля благополуччя й миру в нашій країні.

Юлія МУЗИКА.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.