Звертаємось до «Волині», бо знаємо, що газета не стоїть осторонь проблем сільської школи. Можливо, і наш голос буде почуто...
Олег ГАЛАСУН, за дорученням батьківських зборів Чаруківської ЗОШ І—ІІІ ст.
Звертаємось до «Волині», бо знаємо, що газета не стоїть осторонь проблем сільської школи. Можливо, і наш голос буде почуто. Чаруківська ЗОШ І—ІІІ ступеня введена в дію у 1982 році. В школі сьогодні навчається 209 учнів із сіл Чаруків, Вігуричі, Несвіч, Лаврів.
На сьогодні є необхідність довозити 102 учнів, із них 47 — учні початкових класів. Раніше дітей до школи возив колгоспний автобус. Але на сьогодні цей автобус, якому 18 років, їздить нерегулярно і грудень простояв на ремонті. Керівники обіцяють, що по можливості виділятимуть автобус. Але ж він їде лише тоді, коли не на ремонті і не зайнятий у господарстві. А ще ж за нього треба платити, за жовтень отримано рахунок на 2000 гривень. В результаті діти ідуть пішки до траси Луцьк—Львів, хто 1,5 кілометра, а хто 2,5 кілометра. А далі по трасі 2 кілометри від Вігурич до Чарукова і від ст. Несвіч до Чарукова. Запитайте у працівників ДАІ і вони скажуть, наскільки аварійна ділянка траси в с. Чаруків. Останній приклад (вже не останній): 13 грудня сталося дві аварії, якраз там, де годину тому йшли діти до школи. Ми, батьки, хочемо мати шкільний автобус і хочемо, щоб нас почули ті, до кого ми звертались: перший заступник голови облдержадміністрації п. Шиба, голова райради п. Сургент, чиновники управління освіти. Як часткове вирішення проблеми нам пропонували довозити дітей «маршрутками» Луцьк—Вігуричі та Луцьк—Городище. Проте це не вирішує проблеми, бо раніше автобус підвозив дітей до школи, а маршрутки висаджують на трасі. А це ж діти від 7-ми до 16 років, і їх багато. Окрім того, дітям з Вігурич треба їхати в школу о 7.10, а починаються заняття о дев’ятій. Поки діти, особливо початкових класів, доберуться чи доплентаються до школи, їм часто вже не до навчання. На жаль, хоч це і найбільша проблема в нашій школі, проте далеко не єдина. Сьогодні гостро стоїть питання енергозбереження. У школі розбито 295 шибок, а рахунки на скло в райвідділі освіти лежать два роки і ніхто їх не оплачує. Не повірите, але з 1 вересня до 1 січня на господарські потреби школи не виділено жодної копійки. То як же вижити сільській школі? Чи, може, школа в селі не потрібна? Але ж на сьогодні школа дуже часто — єдиний острівець культурного життя села (якщо не рахувати барів). І як розуміти діяльність перевіряючих служб: санстанцій, пожежників і т.д. За відсутність засобів для дезінфекції посуду, вогнегасників і т.д. пишуть приписи і штрафують директора. Це що його власна, приватна школа? Може, для перевірки слід направляти комісію в складі тих, хто перевірить і допоможе вирішити проблеми. А з директора слід питати за роботу, за цільове використання коштів, а не за те, що він не зробив того, чого не міг зробити, бо не мав коштів. Найбільш обурює батьків, що нікому немає діла до цих проблем школи.
