Комфортність більшості автобусів, що курсують волинськими дорогами, не витримує жодної критики.
Пане губернаторе, хто кришує перевезення пасажирів в області?
Нещодавно на луцькому автовокзалі я чекав на свій автобус. До його відправлення було чимало часу. Отож спостерігав, як прибуває і від’їжджає із платформ транспорт
Здебільшого «Еталони», «Богдани» і бусики. Правда, до Харкова вирушав комфортабельний багатомісний автобус.
А загалом зручностей від перевізників поменшало, хоча ніби йдемо–їдемо до Європи. Бо годі побачити на маршрутах, які з’єднують обласний центр із районами, аналоги «Туристів» чи «Ікарусів». А ось тісненькі бусики курсують. Часто без усяких стандартів і технічних умов.
Чому, наприклад, випускають у рейс старенький транспортний засіб, у якому провалюються сидіння чи поставлено їх стільки, що пасажирові не поміститися?
Пора навести порядок і з касовими зборами. Чому, скажімо, на автостанціях райцентрів одна сума, а на обласній — значно вища?
Якось довелося бути свідком, коли водій на проміжних зупинках хвацько брав у пасажирів гроші за проїзд, просив трамбуватися, а коли на автостанції заходили із касовими квитками, бурчав.
Хто і як у нас контролює роботу перевізників? Мені здається, пора навести порядок і з касовими зборами. Чому, скажімо, на автостанціях райцентрів одна сума, а на обласній — значно вища?
На жаль, забувають у департаменті інфраструктури і туризму облдержадміністрації і про свої обіцянки. Пошлюся на лист цієї поважної інстанції від 15 березня 2015 року, який був надісланий народному депутатові Ігорю Гузю. У ньому, зокрема, сказано, що «будуть винесені на черговий конкурс маршрути… «Луцьк — Орищі», «Орищі — Нововолинськ». Йдеться про віддалене село Іваничівського району. Згодом мешканці громади, як ясного сонечка, дочекалися маршрутки. Та недовго раділи. Хоча й асфальтівка не з гірших. І пасажиропотік чималий.
«Згідно зі статтею 7 Закону України «Про автомобільний траспорт», — цитую далі згаданий лист, — організація пасажирських перевезень на приміських автобусах загального користування, що не виходять за межі району, покладається на районні державні адміністрації». Приїхали! Тільки цікаво: чи закидала клопотаннями Іваничівська РДА департамент оголосити черговий конкурс щодо перевізника? Чи нове його керівництво це вже не цікавить?
— А може, нашим чиновникам із службового транспорту пересісти на громадський, — казали селяни, — то були б ближче до народу, жвавіше вирішували б насущні проблеми?».
В’ячеслав Стрий
смт. Іваничі.
