Згадую з приємністю недавні свята. Від хати до хати ідуть колядники, і лине селом: “Пане господарю, чи можна заколядувати?”...
Ксенія СИНЯ, пенсіонерка, 65 років.
Згадую з приємністю недавні свята. Від хати до хати ідуть колядники, і лине селом: “Пане господарю, чи можна заколядувати?”.
Господарі гостинно відчиняють двері. Заходимо до оселі Чави Михайла, радісна усмішка на устах дружини Марійки, п’ятеро їх діток притулились до мами, притихли, слухають. Боже, пошли їм здоров’ячка, Божого благословення! Переступили поріг хати Катерини Грицюк, 86 років бабці, в оселі прибрано, на столі невеличка ялинка, сидить і прислухається, чи не стукають у двері колядники. А от до Ольги Матвійчук приїхала дочка Надя із Ківерець, щоб не так самотньо було у свято мамі. Легенько стукаємо до хатини ветерана, інваліда війни Кицуна Володимира і чуємо: “Зачекайте, не так скоро відчиню — літа, та і без палички ні кроку!”. Спершись на стіл, слухає колядників, на очах забриніла непрохана сльоза. Дивлюсь і думаю: сльоза радості чи смутку? Сльоза смутку, бо рани болять, натруджені руки... Сльоза радості, бо повернувся з війни живим. Одружився з любимою дівчиною Анісією, виростили троє дітей, діждали онуків, правнуків. Навідують дідуся з бабусею, допомагають при потребі діти. А до оселі Мотрі Глинюк приїхали усі. Дочка Наталя з сім’єю, внучка Оля зі своєю сім’єю. Радісно Мотрі — щебечуть правнуки Володя з Сашею, ліплять снігову бабу. Плаче Мотя, але то сльози радості, вона не сама, у неї є діти! І згадую я своє босоноге повоєнне сирітське дитинство. Не за гроші бігли колядувати, а за чорний пиріг з буряком, якому так були раді, бо тоді й не в кожній хаті могли його дати. А зараз, думаю: хто прийде до влади, хто? Хто засіє неорану, зарослу бур’яном землю? Коли заколосяться поля? Коли покриється земля голубим покривалом льону? Коли полине на полі пісня: “А льон цвіте синьо-синьо?”. Хто поставить на ноги село? Хто на це дасть відповідь? Хочу звернутися до тих, хто рветься до влади: приїдьте у наші села, погляньте на занедбані дороги, спустошені ферми, обвалені клуби, де наші діти, немов миші у земляних норах. Слава Богу, що люди у всіх своїх недоліках хоч не забувають традицій, які передаються з покоління у покоління, і в нещасних наших селах усе ще лунають колядки.
