Я думаю, що настав час на сторінках газети порушити тему протипожежної безпеки на селі. Із 1986 року я працюю водієм пожежного автомобіля. За часів, коли ще існували колгоспи, все було набагато простіше...
Я думаю, що настав час на сторінках газети порушити тему протипожежної безпеки на селі. Із 1986 року я працюю водієм пожежного автомобіля. За часів, коли ще існували колгоспи, все було набагато простіше.
Нам платили заробітну плату. Після того, як наше колективне господарство розпалось, селяни на зборах вирішили не включати пожежний автомобіль у фонд розпаювання майна, а передати його на баланс сільської ради, щоб мати можливість у випадку біди гасити пожежі. Тим більше тоді на сторінках газет опублікували розпорядження голови облдержадміністрації Анатолія Француза про створення при кожній сільській раді пожежних пунктів. Розпорядження було, а фінансування – нуль. Спершу населення здало на утримання цих пунктів з кожного двору по 10 гривень на рік. Оце й усі гроші. У 2003 році ми отримували по 48 гривень на місяць, у 2004 – 98, 2005 – 130 гривень. Я вже восьмий рік є депутатом сільської ради. На кожній сесії я порушую питання фінансування сільського пожежного пункту. Минулого року районна влада виділила три тисячі гривень. Цьогоріч – таку ж суму. Але цього навіть на зарплату не вистачає. У нас працює три водії, чергування цілодобове, маємо чудове пожежне депо, самотужки провели опалення. Вода в автомобілі є завжди, навіть у 30-градусний мороз. Ми працюємо щодня по 8 годин, без вихідних, святкових, вже три роки без відпустки. Трудовий стаж не враховується, бо мала заробітна плата, та й на пенсію, мабуть, надії нема. Телефон відрізали. А тепер потрібно дві тисячі гривень, щоб підключити заново. Світло вже півроку підключають, хоча гроші перераховані давно. На пально-мастильні матеріали чи ремонт автомобіля вже два роки не було жодної копійки. Мусимо купувати за власні гроші. Живемо від найближчої пожежної частини, що у Колках, за 25 кілометрів. Доки звідти приїде автомобіль, то ми вже загасимо пожежу. У містах можна виділяти мільйони на служби МНС. Я розумію, потрібно допомагати людям. Але ж у селі теж люди живуть. Ми обслуговуємо 500 дворів, а також виїжджаємо в сусідні села. До кого б я не звертався з керівників, всі зі мною погоджуються, розуміють, але... Мабуть, подібні проблеми є не тільки в нашому селі. Тож, напевно, настав час подумати тим, хто при владі, як врегулювати це питання, допоки ще не все знищене, бо створювати щось заново набагато важче. Леонід ШИЛІН. с. Велика Осниця, Маневицький район
