«Народе мій, ти не просто великий, ти – океан. І я щасливий, що з твого колоска рожденний».
Чому жива легенда української пісні Василь Зінкевич намагався не виступати 1 травня?
Сьогодні маестро сцени, народному артисту України, лауреату Шевченківської премії, Герою України, почесному громадянину Луцька виповнюється 75 років
«Червона рута», «Два кольори», «Пісня буде поміж нас», «Скрипка грає», «Хай щастить вам, люди добрі!», «Гай, зелений гай», «Ніби вчора», «Це моя Україна», «Шлях до Тараса»…
Хто не чув ці та інші хіти у його виконанні, які стали золотим фондом нашої національної музики. Легендарному Василю Зінкевичу сьогодні виповнюється 75 років!
«Ми є сила, хоча б тому, що маємо таку пісню, де три хвилини не просто забави, а нашої суті. Українська пісня справді обіймає своїми крилами світ. Доводилось бувати в багатьох країнах. І без перекладу, не розуміючи ані слова, публіка встає. Я кажу: ви ж не розумієте, про що я співав. А вони відповідають: в українських піснях є щось таке, що лікує. Ми не можемо без пісні, вона душа наша. Взагалі, треба частіше заглядати в дзеркало своєї душі, щоб впізнавати себе. Непростий тепер час, але ми ніколи не втратимо своєї неповторності. Бо ми – українці», – ці слова Василя Зінкевича опинилися не лише у багатьох записниках українців, а й у їхніх серцях і душах.
Українська пісня справді обіймає своїми крилами світ.
До речі, у свій день народження, 1 травня, Василь Іванович не виступав: поки жила мама – їздив до неї. З матір’ю Василь мав дуже міцний зв’язок. Був наймолодшим із трьох дітей і єдиним сином, народженим в останній рік війни у селі Васьківці Ізяславського району Кам’янець-Подільської області (нині Хмельницька). Мама Ганна Прокопівна важко гарувала в колгоспі. Мала дар до вишивання і створювала дивовижні квіти з підручних матеріалів. Тато Іван Харитонович працював ветеринаром, а ще володів приємного тембру голосом. Був регентом церковного хору. Після вечері батько любив поспівати народних пісень.
Розповідають, що Василь Зінкевич, як мама зістарилася, викопав їй криницю на подвір’ї, аби не носила воду здаля.
Розповідають, що Василь Зінкевич, як мама зістарилася, викопав їй криницю на подвір’ї, аби не носила воду здаля.
«Я щасливий, що народився в селі, – постійно наголошує Василь Іванович, – ніколи не забуду тієї стежини, що пробігала поміж житами, а над нею високі безмежні небеса; що українське село це своєрідна академія високої моралі. Тут бережуть рідне слово, тут бережуть рідну пісню, тут кожному кажуть: «Добрий день!». Де б не бував, в яких далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі, навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій український народ. Направду, народе мій, ти не просто великий, ти – океан. І я щасливий, що з твого колоска рожденний».
Більше про Василя Зінкевича читайте у нашій публікації – «Василь Зінкевич: «Ми є сила хоча б тому, що маємо таку пісню, де три хвилини не просто забави, а нашої суті».
