«Я заздрю вам, бо ви жили з такими піснями» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.17 € 33.35
«Я заздрю вам, бо ви жили з такими піснями»

З молодих літ і донині артист має повагу своїх шанувальників.

Фото youtube.com.

«Я заздрю вам, бо ви жили з такими піснями»

Ці слова я почула якось від головного редактора нашої газети Олександра Згоранця. А було це за таких обставин: одного разу ми поверталися з відрядження, здається, з Любешівського району, і в салоні автомобіля звучав неповторний голос Василя Зінкевича

Ілюстрацією до того, що в 70–80-х роках минулого століття написано багато пісень, які й нині своїми словами й мелодією бентажать душу вже молодого покоління, може бути творчість не лише Василя Зінкевича. Але саме про нього хочеться сказати травневої пори, бо ж то місяць, який минає, якщо можна так висловитися, під знаком цього співака. Оскільки 1 травня у нього був ще й такий поважний ювілей — ​75-ліття, то завдяки соціальним мережам ми маємо можливість і почути його, і побачити. Переглядаючи відеосюжети, простежуємо за тим, як ішов улюблений і шанований артист від «Червоної рути» до «Забудь печаль», «Солодка омана» й десятків інших пісень. Одне слово, якою була ця дорога від молодості й до осінніх літ…

У мене ще й свій спогад про роки на цьому шляху. У 1979-му наша сім’я одержала квартиру в багатоповерхівці на вулиці Словацького. Виявилося, що у цьому ж будинку поселився і Василь Зінкевич. Та ще й на одній площадці були наші квартири. Тож доводилося зустрічатися і з ним, і ще частіше — ​з його дружиною. У них підростали два синочки, які народилися з невеликою різницею у віці. Вони гуляли з мамою, разом із дітьми, пригадую, вона йшла до гастроному по молочко — ​в «авосьці» брязкотіли пляшки, бо ж тоді поліетиленові пакети ще не витиснули скляної тари. Це зараз естрадні співаки мають заміські котеджі, прислугу, яка і купить, що треба, і приготує, прибере. Тоді такого не було. Сім’я артиста жила, як і всі інші.

Титули й нагороди, зокрема звання народного артиста, Шевченківська премія, статус Героя України, почесного громадянина Луцька, чекали на нього попереду. Але вже тоді це була знана й шанована людина, яку, до речі, не зачепив «вірус зірковості».

На той час Василь Зінкевич — ​соліст, а згодом і художній керівник ансамблю «Світязь». Він уже був заслуженим артистом. Усі інші титули й нагороди, зокрема звання народного артиста, Шевченківська премія, статус Героя України, почесного громадянина Луцька, чекали на нього попереду. Але вже тоді це була знана й шанована людина, яку, до речі, не зачепив «вірус зірковості», як буває. І це, думаю, могли б сказати мешканці нашого будинку, з якими завжди привітно вітався цей шляхетний від природи чоловік.

Одне слово, артист із молодих літ мав повагу від своїх шанувальників і як співак, і як людина. Тож неважко уявити, якою була реакція всіх на те, що від нього пішла дружина і він залишився з двома малими дітьми. Ніхто не знав подробиць, але нікому не хотілося вірити в те, що сини зосталися без мами. Та було саме так. І, як тепер відомо, пісня В’ячеслава Хурсенка, яка з’явилася уже в 2000-х роках, присвячена якраз Василеві Зінкевичу — ​тій драмі, яку йому вготувала доля. Автор «Соколят», як сам казав з приводу свого твору, не раз бачив за кулісами, як цей батько спілкується із синами, як вони до нього горнуться, і його талант вибухнув до болю хвилюючими рядками: «Крутилось пір’я на вітру, І я згадав негоду ту, В яку мене моя любов Покинула. Виймали жала із грудей Очата двох моїх дітей, І вся моя любов на них Рікою хлинула». Ця пісня за своєю глибиною і зворушливістю теж із багатьох тих, сучасникам котрих, якщо вже йти за фразою нашого головного редактора, можна позаздрити…

А щодо творчості Василя Зінкевича, то в мене є ще один спогад, який може послужити ілюстрацією того, наскільки полюбилися шанувальникам пісні у його виконанні. І не лише в Україні. Це було в другій половині 1980-х. У польському місті Замостя проходили традиційні Дні Луцька. Крім офіційної делегації, сюди приїхали і самодіяльні колективи, професійні артисти обласного центру Волині, які мали показати свої таланти. І ось концерт у міському культосвітньому закладі. На сцені виступає ансамбль «Світязь». У виконанні Василя Зінкевича звучить пісня «Місячна дорога». Уже з першими її акордами глядачі, що сиділи в ряду переді мною, піднялися зі своїх місць. Узявшись за руки, вони підтанцьовували у такт мелодії, а потім, не приховуючи емоцій, довго аплодували.

Для репортажу, який мені згодом потрібно було підготувати для газети, дуже виграшна деталь. Тож після концерту знайомлюся з молодими людьми: хто вони, звідки така прихильність до нашої пісні? Виявилося, що це поляки з українським корінням, студенти Краківського університету. Дізналися з радіопередачі, як розповіли, що у місті Замостя буде концерт, у програмі якого виступ «Світязя», зокрема його соліста Василя Зінкевича, і разом зі своїм викладачем приїхали, хоч це й неблизько. А «Місячна дорога» у виконанні цього співака — ​їх улюблена пісня. Здається, коментарі тут зайві.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.