Волинянка уже 12 років не розлучається з вудкою - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.60 € 32.56
Волинянка уже 12 років не розлучається з вудкою

«А було, що тягнула щуку і вагою два з половиною кілограми!»

Фото з особистого архіву Тетяни Колодій.

Волинянка уже 12 років не розлучається з вудкою

Ковельчанка руйнує стереотип про те, що це тільки чоловіча справа

Вважають, що риболовля — ​хобі сильної статі і все, що пов’язує жінку з рибою, — ​це хіба що приготування трофеїв. Але слабка половина людства легко може ловити рибу нарівні з чоловіками. Це на своєму прикладі доводить молода мама і щаслива дружина Тетяна Колодій.

Вона називає себе любителькою і з захопленням розповідає про риболовлю і відпочинок на природі. Тетяна за фахом швачка, до декрету працювала на швейній фабриці в Ковелі. У своєму хобі не бачить нічого дивного.

— З чого все почалося? — ​запитую в Тетяни.

— Коли я зустрічалась зі своїм майбутнім чоловіком Андрієм, затятим рибалкою, тоді ми часто влаштовували собі відпочинок на природі, на воді з човном та вудками, — ​розповідає жінка. — Чоловік мій риболовлею займається більш професійно. Навіть брав участь у командних змаганнях. Має нагороди.

Тетяна — ​багатогранна особистість, любить активний відпочинок на природі, зустрічати сонце у човні посеред водойми і, звісно ж, посидіти з вудкою.

— У цьому є своя романтика. Це в нас сімейне захоплення, — ​додає Тетяна.

І дітей батьки привчають до такого заняття. Купили їм усе для дитячої риболовлі.

— Я хочу, щоб і сини мої, коли підростуть, полюбили цю справу, — розповідає жінка. — Старший, другокласник, раніше зовсім не цікавився, а от після того, як відчув покльов і зловив першу рибину, — ​захопився. Тож сам проситься і прокидається рано-вранці. Навіть до школи так швидко не збирається. На човен поки не беремо — ​закидає вудку з берега. А меншому ще 2 років нема, то він усе: «Иба, иба».

 

 Тетяна ловить рибу для задоволення. Називає себе рибалкою-любителькою. Вона тендітна і жіночна, але вудки не цурається і човен береться накачувати.

— Це для мене фітнес. Насправді буває важко. А я одну ногу підкачаю, потім іншу. У той час Андрій готує снасті.

Аби не псувати романтики, випливають на човні з веслами, хоч чоловік і мав бажання купити мотор, однак дружина — ​проти.

Я поцікавилась, чи має Тетяна власну вудку.

— Так, — ​усміхнулась вона, — ​Андрій мені подарував спінінг. Я справді була дуже рада. Вудка звичайна, не видно, що для жінки, але я бачила навіть із прикрашеними рукоятками.

А ще Тетяна каже, що куди б не їхали, завжди беруть із собою снасті, бо раптом десь, може, вдасться посидіти з вудкою.

Насправді в риболовлі є свій шарм, свій величезний плюс — ​це спокій, тиша, єднання з природою і на додаток — ​свіжа риба. До того ж це недорого і корисно. Тетяна зізнається, що їздить із чоловіком не тому, що не довіряє (теж стереотип і поширена думка), а тому, що і самій подобається відпочивати на природі:

— Ми обоє такі. Любимо так проводити час. Він сам мені пропонує їхати з ним: «Ну що, ти хіба не зможеш прокинутись о 4-й ранку?». А я кажу: «Чому ж ні? Зможу».

І додає, що на риболовлі в них із чоловіком — ідилія.

Із цікавих випадків Тетяна розповідає, як тягнула щуку вагою два з половиною кілограми і як чоловіки-рибалки дивувались, що жінці вдалося упіймати такий трофей:

— Я пам’ятаю, як витягувала. Перед тим в Андрія клювало. Вигукую: «Це моя!». Водойма невелика була. Чоловіки із сусідніх човнів аж повставали, коли побачили цю картину. Було ще, як спіймали шестикілограмову щуку, а всередині знайшли трофей — ​ще одну щуку, до того ж не перетравлену. Це ж хижак. От і з’їла меншу рибину.

Спіймали шестикілограмову щуку, а всередині знайшли трофей — ​ще одну щуку, до того ж не перетравлену. Це ж хижак.

Звісно, є люди, які не розуміють захоплення Тетяни, але вона не зважає на них. А є друзі-рибалки у соцмережі «Фейс­бук», які реагують на опубліковані фото з трофеями коментарями і вподобаннями.

— На роботі раніше хтось із чоловіків жартома, а хтось серйозно питав, де краще клює, що зловила, куди можна їхати, — ​додає жінка.

А от зимову риболовлю Тетяна не любить:

— Я, як мама і як жінка, переживаю і боюсь. Дуже багато трапляється страшних випадків навіть і з професійними рибалками. Чоловіка коли відпускаю, то хвилююся.

Із захопленням слухаю розповідь Тетяни і бачу, з яким запалом вона говорить про риболовлю:

— Мені не важливо, яка то риба, мені подобається сам процес. Це треба відчути й полюбити.

Жінка називає багато невідомих мені термінів із лексики рибалок (твістер, вертушки, воблери) і зізнається, що сама колись їх не знала, але все приходить із часом. До слова, Тетяна ніколи не чистить зловленої риби! Це робить чоловік. Він же і готувати любить.

— Із задоволенням спостерігаю, як Андрій шукає складніші рецепти, щоб здивувати якоюсь новою стравою, — усміхається жінка. — Я готую теж, але не чищу.

З чоловіком Тетяна не змагається, не конкурує, але каже:

— Були випадки, що сиділи на одному човні, але улов мали різний. Риболовля — ​діло тонке: тут і удача, і знання, і місце визначають трофей. Та й чоловік, коли вчив мене цієї справи, отримував задоволення.

Запитую про улюблені місця. Тетяна із захопленням розповідає про водойми, на яких відпочивають і рибалять:

— Найбільше — ​на Воли­­­­­ні ­(зокрема, озера Радожич в Ратнівському районі і Глухівське на Старовижівщині), а також у Рівненській області (Хрінники, Нобель). Є місця, дорога до яких далека, але вони того варті.

А жартома про відпочинок на природі Тетяна каже:

— Хтось мріє про п’ятизірковий готель, а ми з чоловіком — про виїзд на риболовлю.

Про такий релакс мріє не кожен, бо не кожен зрозуміє. Я ж після розмови з Тетяною змінила свою думку про жінок-рибалок. І єдине, що подумала: «Все-таки не святі горшки ліплять, спробую і я посидіти з вудкою». Побажайте мені ні хвоста, ні луски!

Юлія КРАВЧУК, студентка ІІІ курсу факультету філології та журналістики СНУ ім. Лесі Українки


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.