Курси НБУ $ 36.57 € 37.42
Світязь вже не лякає катастрофічним обмілінням, зате городи поліщуків перетворилися на озера...

Після рясних дощів у багатьох мешканців північних районів Волині городи підтопило так, що хорошим врожаєм і не пахне.

Фото Катерини ЗУБЧУК.

Світязь вже не лякає катастрофічним обмілінням, зате городи поліщуків перетворилися на озера...

Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу заслужений журналіст України Катерина ЗУБЧУК

… що таки Господь рятує найглибше в Україні озеро

Рівно рік тому ми буквально кричали SOS, досліджуючи проблему, чому у Світязі так «втікає» від берегів вода. Тоді з допомогою наукового співробітника Шацького національного природного парку Петра Юрчука шукали відповідь на те, що стало причиною катастрофічного обміління, чому з’явилися піщані коси. А вони були і в районі центрального пляжу села Світязь, і в урочищі Гряда, де картина особливо вражала: тут вода на той час відступила на десятки метрів, і ми йшли дном озера, не роззуваючись.

Обміління спеціалісти пов’язували в першу чергу із відсутністю дощів упродовж двох місяців. Крім таких некерованих причин, обговорювалися і проблеми, вирішення яких підвладне людині: для регулювання рівня води в українському Байкалі треба було відремонтувати шлюз, який давно вийшов із ладу (він збудований свого часу на канаві, що з’єднує Світязь з озером Луки-Перемут і так живить його). Обговорювалося й те, чи не Хотиславський кар’єр на території сусідньої Білорусі став для нас бідою. Згодом «виплив» ще один варіант: вода «втікає» нібито через те, що в Шацькому районі було пробито багато свердловин, аби наповнити штучні водойми для поливу плантацій лохини.

Найперше подумалося, що не ми, люди, рятуємо Світязь, а Господь Бог. Змилувалася природа — ​пішли дощі, і катастрофа відступила, оскільки озеро карстового походження й на 80 відсотків живиться за рахунок опадів.

І ось цього літа ми уже не кричимо SOS з приводу обміління Світязя. Після рясних травневих дощів, а згодом і червневих та липневих, озеро стало повноводнішим. Про це знала із соціальних мереж — ​відпочивальники виставляли фотознімки з радісними коментарями з приводу того, що хоч і далеко йти до місця, де можна комфортніше поплавати, але «місячних пейзажів», що жахали, уже нема. Згодом і сама мала можливість в цьому переконатися, побувавши на улюбленому озері. Найперше подумалося, що не ми, люди, рятуємо Світязь, а Господь Бог. Змилувалася природа — ​пішли дощі, і катастрофа відступила, оскільки озеро карстового походження й на 80 відсотків живиться за рахунок опадів.

Там, де  гойдаються ці човни сьогодні, торік були піщані коси.
Там, де гойдаються ці човни сьогодні, торік були піщані коси.

 А що дощі були щедрі, то найкраще скажуть такі цифри: 24 червня, коли я й була тут, за інформацією метеоролога Волинського гідрометеоцентру Василя Климюка, станція в селі Світязь зафіксувала за добу 93 міліметри опадів (при місячній нормі 68). А загалом за червень випало 256 міліметрів, а це майже чотири місячні норми. Як результат, сказав у телефонній розмові науковий співробітник Шацького національного природного парку Петро Юрчук, рівень води у Світязі 163,23 сантиметра, що вище позначки на топографічних картах на три сантиметри.

Одне слово, будуть дощі — ​буде в озері водичка. Ось тільки якби не наступала, як кажуть, на горло інша проблема: якщо для річок літній паводок не страшний, оскільки вони після щедрих опадів лише в заплавах, то для сільськогосподарських угідь, зокрема північних районів Волині, — ​це біда: грунт настільки наситився водою, що вона вже стоїть на полях, підтоплює обійстя. Люди скрушно констатують, що в такій ситуації добрим врожаєм і не пахне.

 

… неповторністю жінок-письменниць із сузір’я світової літератури

Десь у другій половині цьогорічного травня натрапила у фейсбуці на анонс книги Ганни Улюри «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві», котру, як зазначалося, скоро можна буде придбати через інтернет-магазин. Якщо відверто, то належу до тих, хто любить читати не критичні статті на художні твори, а самі романи, повісті, а тим більш — ​поезію. Тим часом згадана авторка якраз є літературо-знавцем (з-під її пера, до речі, вийшло цікаво написане видання «365. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини»). Але цього разу був винятковий випадок: дізнавшись, які імена у тому списку 113 письменниць, що «сяють у темряві», я знала, що це видання мусить у мене бути. І я його маю й тішуся цим. Бо тепер обіймаю, якщо можна так висловитися, букет, у якому розкішні квіти із сузір’я письменниць, що увійшли до світової літератури.

Насамперед про українок: звичайно, мова про такі знані всіма постаті, як Леся Українка, Марко Вовчок, ОленаТеліга… З-поміж імен зарубіжних письменниць теж чимало відомих, бо не можна закінчити університет за гуманітарним фахом і не чути про видатну поетесу античності Сапфо. Чи не знати французької новелістки Жорж Санд. А як виростити двох дітей і не прочитати книжку австрало-британської письменниці Памели Треверс про Мері Поппінс?! Або принаймні не подивитися із сином та дочкою фільм про цю диво-няню, яка приходила в наші квартири з телеекранів.

Окрема розмова про Ліну Костенко, яка увійшла в життя своєю поезією не з шкільних чи студентських програм, — ​це те, що читалося, як кажуть, для душі уже в дорослому віці. У 1979-му вийшов її роман у віршах про Марусю Чурай. А наступного року світ побачила збірка лірики «Неповторність». 

Окрема розмова про Ліну Костенко, яка увійшла в життя своєю поезією не з шкільних чи студентських програм, — ​це те, що читалося, як кажуть, для душі уже в дорослому віці. У 1979-му вийшов її роман у віршах про Марусю Чурай. А наступного року світ побачила збірка лірики «Неповторність». Вона теж з тих книжок, які мусили бути в домашній бібліотечці. І була. Здавалося, всі тоді читали й цитували ось такі, наприклад, рядки: «І як тепер тебе забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути Я ще ніколи не пила…».Так само «для душі» читалася і поезія Марини Цвєтаєвої, Анни Ахматової. По–​особливому сприймаєш написане, коли знаєш більше про життя самого автора, і пізнавати Марину Цвєтаєву мені допомагали читані й перечитані «Воспомінанія» сестри поетеси Анастасії. Мріялося побувати у Коктебелі, куди сестри приїжджали на літо (за Союзу це було Планерське — ​кримськотатарська назва повернулася лише в 1993 році). Не збулася ця мрія…

І скільки їх ще не збудеться?! Думаю про це, тримаючи в руках «Ніч на Венері…», — ​той «букет», що нагадує, як багато створено лише жінками-письменницями. Щоб прочитати бодай найцікавіше, найважливіше, треба не одне життя прожити.

… що «все минає, і це пройде»

Слова царя Соломона, викарбувані на персні, з яким він ніколи не розлучався, мимоволі приходять на думку, коли натрапляю у фейсбуці на пости, в яких дехто дуже песимістично пише про те, в якій ситуації ми опинилися через коронавірус. Мовляв, життя наше поділилося на до і після: а от чи буде колись так, як було? Саме «так» уже, звичайно, не буде, багато що зміниться, і ми станемо іншими. Але це не є підставою для того, аби впадати у відчай. Краще згадати мудре й вічне «Все минає, і це пройде».

 

Правда, це зовсім не означає, що можна легковажити чи скептично думати, що підступний вірус може є проєктом тих, хто вирішив на ньому добряче заробити — ​смертей по всьому світу, пов’язаних із цією недугою, нічим не спростуєш. І тут, мабуть, треба частіше згадувати ще й такі слова: «Береженого й Бог береже». Та не перейматися надто, що в когось нинішнього літа не відбудеться поїздка до омріяної країни, зокрема на море. Краще перестрахуватися, як, чую, і роблять мої знайомі, які люблять мандрувати, але відкладають туристичну поїздку, принаймні за кордон, на кращі часи. Бо це ж, як кажуть, навіть уявити страшно, що захворів десь на чужині чи застряг в обсервації на кілька тижнів.

Наскільки виважено треба приймати рішення в ситуації, яка склалася в світі через пандемію, підказує недавній випадок: 16 громадян України не пустили до Греції, і вони три доби провели не в комфортних апартаментах готелів Афін, а на нарах ізолятора. Слава Богу все закінчилося благополучно й швидко — ​наші співвітчизники повернулися додому (до них навіть не застосують процедуру депортації, тобто вони не отримали кількарічної заборони на в’їзд до ЄС).


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel