ДУБ-ПАМ’ЯТНИК УПАВ ПЕРЕД ВЕЛИКОДНЕМ
Цей дуб відомий не лише на Волині, а й в усьому світі, аналогів йому, мабуть, нема. Про нього кажуть: «дуб-символ», «дуб-пам’ятник», «дуб-свідок». Звичайно ж, мова йде про обпаленого війною дуба, який став символом Кортеліської трагедії. Тоді, у вересні сорок другого, оточивши нескорене село, гітлерівці спопелили його дотла, знищивши 2875 його мирних мешканців...
Цей дуб відомий не лише на Волині, а й в усьому світі, аналогів йому, мабуть, нема. Про нього кажуть: «дуб-символ», «дуб-пам’ятник», «дуб-свідок». Звичайно ж, мова йде про обпаленого війною дуба, який став символом Кортеліської трагедії. Тоді, у вересні сорок другого, оточивши нескорене село, гітлерівці спопелили його дотла, знищивши 2875 його мирних мешканців.
Іван КАПІТУЛА
Понад чверть століття тому на високому кургані тут було відкрито меморіальний комплекс жертвам фашизму. А кремезний обпалений дуб, що височів голим стовбуром неподалік, у кількох метрах від порога сільської ради, став німим свідком трагедії. Його «обперезали» знизу чорним базальтом, а на металевій плиті викарбували слова волинського поета Олександра Богачука з його поеми «Стогін землі»:
Там, де кривавий
пройшов душогуб,
Свідком лишився
обпалений дуб.
Чорний, як лихо.
І жахом пропах,
Навіть боїться
гніздитися птах.
Віти — мов горе
заламаних рук...
Ні, то не свідок,
а Пам’ятник мук!
Понад шістдесят три роки цей дуб простояв з часу тієї жахливої трагедії. Втім, у кінці дев’яностих років дубу довелось «вдихати» життя. Щоб не повалився, його дещо вкоротили і знову закували в бетон. Але час брав своє, дуб порохнявів. Хоча якби своєчасно все зважити і передбачити, цього можна і потрібно було уникнути.І напередодні Великодніх свят цього священного дуба-пам’ятника не стало. Хоч того дня було надворі тихо, безвітряно, він раптово повалився на землю і розбився на декілька частин. А гілки розсипались друзками...
Свідками загибелі дуба-пам’ятника стали учні місцевої школи. Вони забили тривогу. Невдовзі до місця події прибули завідуюча музеєм історії села Кортеліси Марія Кухар та сільський голова Василь Жигаревич, який в момент падіння дуба сидів у своєму кабінеті й чув його удар об землю.
— Спочатку була думка дати дубові третє життя, встановивши на тому ж місці хоча б частину стовбура, — каже Василь Іванович. — Але згодом з’явилась інша. Скоріше всього, верхівку стовбура дуба здамо ... в сільський музей.
Іван КАПІТУЛА
Понад чверть століття тому на високому кургані тут було відкрито меморіальний комплекс жертвам фашизму. А кремезний обпалений дуб, що височів голим стовбуром неподалік, у кількох метрах від порога сільської ради, став німим свідком трагедії. Його «обперезали» знизу чорним базальтом, а на металевій плиті викарбували слова волинського поета Олександра Богачука з його поеми «Стогін землі»:
Там, де кривавий
пройшов душогуб,
Свідком лишився
обпалений дуб.
Чорний, як лихо.
І жахом пропах,
Навіть боїться
гніздитися птах.
Віти — мов горе
заламаних рук...
Ні, то не свідок,
а Пам’ятник мук!
Понад шістдесят три роки цей дуб простояв з часу тієї жахливої трагедії. Втім, у кінці дев’яностих років дубу довелось «вдихати» життя. Щоб не повалився, його дещо вкоротили і знову закували в бетон. Але час брав своє, дуб порохнявів. Хоча якби своєчасно все зважити і передбачити, цього можна і потрібно було уникнути.І напередодні Великодніх свят цього священного дуба-пам’ятника не стало. Хоч того дня було надворі тихо, безвітряно, він раптово повалився на землю і розбився на декілька частин. А гілки розсипались друзками...
Свідками загибелі дуба-пам’ятника стали учні місцевої школи. Вони забили тривогу. Невдовзі до місця події прибули завідуюча музеєм історії села Кортеліси Марія Кухар та сільський голова Василь Жигаревич, який в момент падіння дуба сидів у своєму кабінеті й чув його удар об землю.
— Спочатку була думка дати дубові третє життя, встановивши на тому ж місці хоча б частину стовбура, — каже Василь Іванович. — Але згодом з’явилась інша. Скоріше всього, верхівку стовбура дуба здамо ... в сільський музей.