«Уроки праці у школі не менш важливі, ніж математики, адже навчають практичних речей для життя» (Фото) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.30 € 34.40
«Уроки праці у школі не менш важливі, ніж математики, адже навчають практичних речей для життя» (Фото)

Деякі з виготовлених учнями виробів директор зберігає в своєму кабінеті.

Фото з особистого архіву Юрія МАКСИМЧУКА.

«Уроки праці у школі не менш важливі, ніж математики, адже навчають практичних речей для життя» (Фото)

У цьому переконаний директор Журавичівської ЗОШ І — ІІІ ступенів Ківерцівського району Юрій Максимчук, який понад 30 років ділиться зі школярами ентузіазмом і бажанням творити красу

Мінімузей старожитностей збирали усім село

Сучасні діти прекрасно розбираються у найновіших моделях гаджетів, але зеленого поняття не мають, що таке мотовило, гребінка, рублик, інші предмети побуту наших предків. Щоб заповнити цю прогалину, у Журавичівській ЗОШ І — ІІІ ступенів створили «Бабусину світлицю», мінімузей старожитностей. Колись вона розміщувалася в одному із класів. Однак із часом предметів старовини назбиралося стільки, що вже не вистачало місця в кімнаті. Довелося переносити її в коридор.

Ініціатором створення «Бабусиної світлиці» був директор навчального закладу. Юрій Максимчук розповідає, що до облаштування долучилися і педагоги, і школярі. Приносили з дому старовинні речі, котрі припадали порохом у сараях, на горищах не один рік. Тож нині у «Бабусиній світлиці» інтер’єр такий же, як і сотні років тому. У вічі впадають підвішена до стелі дитяча колиска, ліжко з горою вишитих подушок, піч… Біленька, наче щойно причепурена господинею, чимала. Дивишся — і згадуються Франкові рядки: «У хаті піч трохи не в пів кімнати, із запічком, припічком із глини. А то тепло, затишок, спочинок, лікарня і насолода для ока».

«Дівчата іноді випилюють краще, як хлопці»

Юрій Петрович за фахом учитель трудового навчання. Свого часу закінчив Рівненський державний педагогічний інститут імені Д. З. Мануїльського. Тож має навички роботи з деревиною і не тільки. Навчав школярів Журавичівської школи столярної і токарної справи. Розвиток елементарних навичок роботи з матеріалами, творчого мислення включено нині у модулі. Але вміння працювати із різними матеріалами та інструментами, поглиблене знання основ матеріалознавства, технології обробки деревини не втиснеш у них. Тож школярі здобували їх у гуртку художньої обробки деревини, який вів директор. Його вихованці були переможцями Все­української виставки-конкурсу декоративно-ужиткового мистецтва.

Із часом предметів старовини назбиралося стільки, що вже не вистачало місця в кімнаті.

Поки була можливість, щоб діти навчалися у гуртках, були години, ми виготовляли різноманітні вироби, скульптури, іграшки з дерева. Для себе, на виставки, — розповідав Юрій Петрович. — Наші роботи демонструвалися у Луцьку, Ківерцях. У районному Центрі дитячої і юнацької творчості є й нині вироби моїх вихованців — млин, журавель, котрим наші прадіди діставали воду із криниці. На жаль, тепер гурткова робота не фінансується.

Звісно, більшість учнів нині сидять у гаджетах і своє майбутнє пов’язують із комп’ютерами, але ж є й такі, котрі цікавляться токарною справою, обробкою деревини. Тож охоче ходили на заняття гуртка, приносили свої матеріали. Держава ж не фінансує їх придбання. Фанеру, матеріали для токарної справи школа мусила купувати, шукати спонсора. Часом деревину давали власники пилорам. До речі, серед любителів працювати з деревом не лише хлопці, а й дівчата.

— Іноді вони володіють лобзиком не гірше хлопців, — каже педагог, демонструючи зразкові рухомі іграшки, виготовлені його вихованками, годинник із робочим механізмом, що стоять на поличках у його кабінеті. — Усе залежить від дитини, її здібностей. Стать тут ні при чому.
Директор жалкує, що сучасна школа неналежно ставиться до уроків праці, віддаючи перевагу точним чи природничим наукам. Але саме трудове навчання є чи не найнеобхіднішим шкільним предметом, який навчає практичних речей, що знадобляться у житті. Для одних вони стануть хобі, а для інших — професією чи додатковим заробітком.

«Я не червонодеревник і не різьбяр, я самоучка»

Так каже про себе Юрій Петрович. Мовляв, не роблю об’ємних скульптур, а лише прості столярні, бондарні вироби. Усе, що потрібне для дому: різноманітні кухлики, кухонні дошки, цеберки, іграшки… Можу зробити вікна — двері. Однак з-під рук педагога виходять і мистецькі речі. Скажімо, лелеки, горщик із кактусом, різноманітні скульптурки звірів. Одна з них — «Два буслики» — й досі прикрашає шкільний коридор. Для майстра ніколи не є проблемою, що подарувати на день народження друзям. Знає, що барильце для вина чи пива буде приємним сюрпризом.

Бондарства, розповідає, його ніхто не вчив. Знання здобував самотужки через проби і помилки. Пригадує свій перший виріб — барильце для води. Побачив, як в одному з американських фільмів ковбой п’є з такої посудини  — і загорівся бажанням зробити таку й собі. Але недаремно ж кажуть: перший млинець завжди глевкий. Не вдалося барильце і панові Юрію. Виглядало точнісінько так, як у фільмі, але текло. Згодом зрозумів помилку: виготовив не з того дерева. Для барильця потрібно було взяти інший, твердіший матеріал. Наприклад, деревину дуба, а він виготовив його із ясена. Майстер добре пам’ятає свою першу роботу — фанерний літак АН-2. Виготовив його ще школярем. Працював над моделлю довгенько, зате вийшов як справжній. Сподобався, певне, літак і товаришеві, бо ж поцупив його.

Поцікавилася: звідки талант до столярства у Юрія Петровича? Каже, що передався від діда Миколи. Чоловік був столярем, працював у Городоцькому лісгоспі, що на Маневиччині. Майстрував і вдома. Гостюючи у нього, внук любив дивитися, як з-під рук дідуся летять завитки стружки, вдихати її запах. А коли підріс, і сам брався за рубанок.

— І в батька я багато перейняв, — каже мій співбесідник. — Він був учителем фізики, але у вільний час любив майструвати, а я крутився біля нього, придивлявся. А потім навички, отримані від діда і батька, вдосконалював в інституті. У нас були заняття зі столярної справи.
Талановитого студента помітили у виші й доручили йому навчати інших. Тож останні два курси Юрій Максимчук вчився і працював у інститутській майстерні виробничим майстром. Мав підробіток до стипендії і водночас практику.

Мій співбесідник зізнається: робота з деревом заспокоює його. Розповідає, що має чимало цікавих задумів. Хочеться зробити і те, й інше. Та, на жаль, на хобі не вистачає часу. Тож відкладає задумане на кращі часи.

Читайте також: Уряд затвердив базові навички для українських школярів.

 Побачити, як із колоди «виростають» гриби, — неабияке задоволення.
Побачити, як із колоди «виростають» гриби, — неабияке задоволення.
Юрій Максимчук: «І дорослі, й діти створювали «Бабусину світлицю».
Юрій Максимчук: «І дорослі, й діти створювали «Бабусину світлицю».
Ось якого симпатягу-їжачка на пеньочку з грибочками-листочками створили руки пана Юрія
Ось якого симпатягу-їжачка на пеньочку з грибочками-листочками створили руки пана Юрія.  
Хатинка Баби-Яги стояла на території школи, потім «перекочувала» у Центр дитячої та юнацької творчості.
Хатинка Баби-Яги стояла на території школи, потім «перекочувала» у Центр дитячої та юнацької творчості. 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.