Секрети виховання: «Небудьки» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 33.76
Секрети виховання: «Небудьки»

Наші діти своїми «не буду» промацують встановлені нами кордони й нашу «сталевість».

Фото changeonelife.ua.

Секрети виховання: «Небудьки»

— Прибери свої речі. — Не буду. — Чому ж не будеш? — Не хочу — не буду!

По собі знаю, як закипає кров від отих категоричних фраз про небажання щось зробити на твоє прохання чи вимогу. Готовність відреагувати–заверещати або, як я це називаю, «гаркнути», народжується за долю секунди.

Одразу «набігають» думки, що ж я заради нього (неї)…, а він (вона) сміють у такій дрібниці протистояти! «Будеш! І то не просто так, а біго–о-м!» — молодшою дуже оперативно приймала кинутий виклик, що, як вважала ще десяток років тому, мав продемонструвати, хто головний у хаті. Літа, літа… Тепер оте «не буду» впливає на мене, як комариний укус. Мій не­слух, зиркаючи спідлоба як то поведе себе мама, аналізує інформацію лише з міміки: з припіднятої брови й примружених очей… І він, і його старша сестричка звідкись знають, що такої й подібних заяв ліпше не дотримуватися.

А я чомусь відчуваю, що усе зроблять, як миленькі. І кричати чи підвищувати голос не треба. Й словесні обурення теж зайві. Просто чекаю, зумисне не помічаючи демонстративної непоспішності. В чому ж секрет?

Наші діти своїми «не буду» промацують встановлені нами кордони й нашу «сталевість». 

Наші діти своїми «не буду» промацують встановлені нами кордони й нашу «сталевість». Потреба розширити умовний коридор, побудований на правилах і домовленостях у сім’ї, у них невмируща. І хоч мама з татом мають бути готові до передачі частини нових прав і більшої відповідальності (бо ж дорослішає), але й не повинні посувати межі при першому–ліпшому пробному ударі. З мого досвіду, коли дитина вголос відмовляється щось робити, то це ще не означає, що саме так вона й зробить. Тут потрібне спостереження! Знаю хлопчика, який мусив кинути нехай у спину батькам оту негативну фразу, аби продемонструвати незалежність.

Діти часто пов’язують із тиском на особистість вказівки дорослих. Це як користуватися різними системами відліку відносно одного й того ж. Синові знайомої достатньо було разово обуритися — десь за 10 хвилин він уже брався за доручене.

Однак є й категорія дітей, які слова дотримують, як би не реагували дорослі. В такому разі батькам психологи радять демонструвати причинно–наслідковий зв’язок. Мовляв, за те, що ти так ставишся до сімейних правил, не зможеш піти гуляти. Причому рекомендують про покарання повідомляти не так, як звикла більшість із нас. Ніяких зловтішних фраз за схемою: «Тобі це так не минеться…».

Звертатися варто раціональними фразами, дуже–дуже спокійно, з розумінням (неприємно ж у будь–якому разі), а головне не одразу після непослуху, а коли втихомиритеся. Має допомогти щось на кшталт: «На жаль, не можу тобі дозволити піти ночувати до подруги, бо не впевнена, що ти поводитимешся відповідально. Маю свіжий приклад. Давай спробуємо ще». Найважчий момент, мені здається, — витримати спокійний тон до кінця (при обуреннях, благаннях і вибаченнях) й не змінити рішення (нагадувати собі, що вкладаєте у майбутні гармонійні стосунки з нинішнім «небудьком»).

У сімейному вихованні — багато підводних течій і очевидних висновків. Маєте свої спостереження щодо цього — діліться за допомогою електронних адрес: okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com. Також є поштова — м. Луцьк, пр. Волі, 13. 

Нагадаємо, господарство на Волині на 5 гектарах вирощує 15 сортів яблук (Відео)