Американська українка стала чемпіоном і показує нашим солдатам у госпіталі, що життя із втратою ніг не закінчується - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.47 € 33.96
Американська українка стала чемпіоном і показує нашим солдатам у госпіталі, що життя із втратою ніг  не закінчується

Оксана перенесла ампутацію ніг, а також кілька операцій на руках, проте зуміла підкорити паралімпійський п’єдестал.

Фото m.ostro.org.

Американська українка стала чемпіоном і показує нашим солдатам у госпіталі, що життя із втратою ніг не закінчується

Дворазову паралімпійську переможницю зі США, уродженку Хмельниччини Оксану Мастерс назвали спортсменкою року Америки за версією Women’s Sports Foundation

Лідера конкурсу визначили за підсумками голосування уболівальників і членів спеціального комітету, під час якого 31–річна українка випередила головну фаворитку — російську фігуристку Аліну Загітову, котра перемогла на Олімпійських іграх-2018 і встановила декілька рекордів. Зазначимо, що Оксана Мастерс (Бондарчук) на Паралімпіаді-2018 у Пхьончхані завоювала дві золоті й одну бронзову медалі в лижних гонках, два «срібла» в біатлоні та стала чемпіонкою у лижному кросі. До слова, індивідуальну нагороду «Краща спортсменка року», яка вручається із 1993–го, лише чотири рази отримували не представниці Америки. Хоча Оксана Мастерс ніколи не виступала під українським прапором, вона каже, що в її серці є місце для країни, де народилася.

Іноземне усиновлення — джек-пот для сироти

Оксана Бондарчук з’явилася на світ 19 червня 1989 року у Хмельницькому. На жаль, дитина мала важкі вроджені вади розвитку (по шість пальців на ногах та руках, перетинки між ними, деформовані кістки). Ці фізичні проблеми пов’язували з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Батьки дівчинки були переселенцями із зони відчуження. Вони відмовилися від неї одразу після народження. Тож Оксана потрапила до Ізяславського інтернату для дітей з інвалідністю.

 І в такому вигляді українка – справжня красуня.
І в такому вигляді українка – справжня красуня.

 Змалку вона жила в дитбудинку, де їй велося дуже важко. Як згадувала дорослою, вечорами плакала не лише через біль, що не давав ходити, а й через те, що бракувало материнського тепла. Коли дівчинці виповнилося 7 років, її усиновила 43–літня одинока американка Гей Мастерс, лікар–логопед за фахом. Друзі цієї пані трохи раніше взяли хлопчика з Росії і запропонували їй зробити так само, бо Мастерс давно мріяла про дитину. У міжнародному фонді показали фотографію Оксани, не приховуючи, що та має інвалідність. За словами американки, вона одразу зрозуміла, що це «її» дівчинка, і поїхала знайомитися.

У свої 5 літ дитина була менше метра зростом і важила всього 15 кілограмів. З американською гостею вона зразу пішла на контакт, проте процедура всиновлення затягнулася на півтора року. Поки Гей займалася оформленням документів, в Оксани над ліжком висіла фотографія майбутньої мами. Щастю дівчинки не було меж: її не лякало, що доведеться жити в чужій далекій країні, що попереду невідомість, головне — у неї тепер буде мама. Так само і для Гей маленька українка стала Божим благословенням, подарувала сенс життя.

Десять операцій на руках, ногах і… зубах

«Ти це зможеш!» — не раз сама собі наказувала Оксана, ніколи себе не жаліючи. По приїзді до США вона важила лише 16 кілограмів, а проблема з ніжками стала критичною. Попри всі зусилля, довга історія лікування та реабілітації завершилася ампутацією спершу однієї кінцівки, згодом — другої. Крім того, пережила складну операцію на кистях рук. Загалом дівчині зробили 10 хірургічних втручань не лише на руках і ногах, а й навіть на зубах, бо у дитячому будинку їй вирвали їх без анестезії.

Оксана Мастерс ніколи не здавалася і постійно доводила, що людині під силу все. Саме тому у 2015 році дівчина приїжджала до українських солдатів у київський шпиталь — показати, що ампутація ніг — то не кінець життя. А в 2012–му знялася для відвертої фотосесії в журналі «ESPN Magazine». Їй було важко подолати страх демонструвати своє тіло на камеру, проте вона це зробила, бо хотіла довести, що людина з інвалідністю теж може бути красивою.

Спорт став рятівним кругом

У США вона отримала шанс жити повноцінним життям. На протезах навчилася кататися на ковзанах, захопилася верховою їздою, щоліта бувала в дитячому спортивному таборі, де займалася бігом, плаванням, веслуванням. Уже в 2010 році перемогла на турнірі з веслування CRASH B Sprints у Бостоні, встановивши свій перший світовий рекорд. Через два роки на Літніх Паралімпійських іграх у Лондоні виборола «бронзу» в академічному веслуванні. А ще через два на Зимовій Паралімпіаді у Сочі — срібну нагороду в лижних перегонах на 12 км та бронзову на дистанції 5 км.

На протезах Оксана навчилася кататися на ковзанах, захопилася верховою їздою, щоліта бувала в дитячому спортивному таборі, де займалася бігом, плаванням, веслуванням.

На Літніх Паралімпійських іграх 2016 року у Ріо де–Жанейро Оксана Мастерс виступила у шосейних велоперегонах, проте медалей завоювати не вдалося — фінішувала четвертою. Та вже взимку 2018–го у Пхьончхані спортсменка стала дворазовою чемпіонкою у лижному спринті на 1,1 км та лижних перегонах на 5 км, а також здобула дві срібні нагороди в біатлоні на дистанції на 6 і 12,5 км та «бронзу» у лижних перегонах на 12 км.

«Для людини немає нічого неможливого. Всі перепони у нас в голові»

Хоча про своє дитинство в Україні Оксана має дуже болісні спогади, все ж вона зберегла у серці любов до батьківщини, вболіває за неї зараз — під час російсько–української війни. А восени 2015 року їй випала можливість відвідати країну.

Перед поїздкою дуже хвилювалася. Як розповідала її мама, Оксана весь час повторювала: «Що ми там робитимемо? Ми ж нікого не знаємо. Раптом я не сподобаюся?» Але хвилювання виявилися даремними, в Україні дівчина спричинила справжній фурор. Американка побувала в дитбудинку та відвідала поранених українських військових у шпиталі.

— Мені сподобалося спілкуватися з бійцями. Я показувала їм, як знімаються протези, як спокійно можу обходитися без них. Пояснила, що немає нічого страшного у відсутності кінцівок. І для таких людей немає нічого неможливого. Всі перепони у нас в голові, — розповіла вона. — Це дуже важливо — прийняти факт, що в тебе вже немає своїх ніг — на перших етапах зцілення. Просто треба звикнути до нового тіла. Я зняла протези, щоб продемонструвати їм, що це можливо — жити і пересуватися навіть за таких обставин.

Роксолана ВИШНЕВИЧ.
За матеріалами: radiosvoboda.org, nashsvit.in.ua.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.