Коли шило стирчить із мішка. Що робити, якщо дитина краде
Варто пам’ятати, що нормальні стосунки в сім’ї незалежно від буревіїв ґрунтуються на взаємній повазі, щирості, справедливості й любові
«Я краду, як і всі підлітки. Нічого дивного тут немає. Головне, треба старатися не попастися, викручуватися до останнього»,— ділився думками один книжковий персонаж, історія якого, звісно ж, узята з життя.
Повернутися до теми обману й крадіжок мене спонукала добра знайома, яка поділилася проблемою, що її обікрала власна дитина. Син узяв гроші без дозволу, а потім до останнього тримав лінію оборони, доводячи, що він не причетний до їх зникнення. «Та ще якби — на щось толкове, а то ж чипсів накупляв собі з другом! – бідкалася жінка. Як мама з досвідом я маю в пам’яті кілька власних гірких історій та ще трохи з власного дитинства.
Найліпше не поспішати із санкціями: зопалу можна переборщити або ж, навпаки, «недосолити».
Тож слова про інакше ставлення, якби вкрав на раціональну потребу, сприйняла без подиву: ми говоримо так у ситуації, коли намагаємося зрозуміти мотивацію своєї дитини, щоб не зневіритись. Як там не крути, а ця проблема у вихованні має такий же вихід, як і багато інших: не просто покарати, а знайти в собі сили поспівчувати, пробачити і в злагоді жити далі. Найгірше, що роблять батьки, це постійно нагадують про злодійство чи докоряють непрямим чином (якби ти так тоді не вчинив, то…).
Про роботу з обманом у схожому руслі пише й дослідник цього неприємного явища в людському спілкуванні Пол Екман. «Несхвалення й осуд батьків мають іти поруч зі співчуттям,?— зазначає він у книзі «Чому діти брешуть».
Треба залишити дитині зворотний шлях до самоповаги й уникнути приниження. Відверта брехня для приховування проступку має бути покарана, проте винуватець також має отримати прощення». Перечитувала ці рядки й знову поверталася до своїх пригод із нині уже дорослими синами. Найважче вдається після викритої брехні і закономірних «пробач, я більше так не буду» правдиво простити, так, щоб уже до цієї теми не повертатися. Не таврувати. Тому, окрім свого «пробачаю», таки варто використати покарання: обмежити в якихось діях, гулянні, покупках на певний термін. Тоді й не сидітиме в підсвідомості думка, чи не занадто легко обійшовся той проступок дитині, чи зробила вона належний висновок.
Певно, через те найліпше не поспішати із санкціями: зопалу можна переборщити або ж, навпаки, «недосолити». У перші хвилини викритої капості взагалі важко залишатися адекватною: гірко й важко на серці так, що й не помічаєш: винуватцю подій також не легше… Між тим, потрібний наслідок з’явиться тільки тоді, коли син чи донька, які оступилися, піддалися великій спокусі, відчують, що ми, батьки, даємо їм шанс на відновлення довіри. Мова про приязне ставлення між ними (усе-таки ще такими малими й недосвідченими) і нами (потертими життям).
А нормальні стосунки в сім’ї незалежно від буревіїв ґрунтуються на взаємній повазі, щирості, справедливості й любові.
Маєте свої історії — діліться за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — м. Луцьк, просп. Волі, 13.
