Росія продовжує підвищувати ціни на газ для України, і цього від неї слід було чекати. Якби трубами від них ішло до нас повітря, вони б теж перекрили вентиль, щоб задушити Україну, бо ми прагнемо в Європу, а не в обійми “старшого брата”...
Росія продовжує підвищувати ціни на газ для України, і цього від неї слід було чекати. Якби трубами від них ішло до нас повітря, вони б теж перекрили вентиль, щоб задушити Україну, бо ми прагнемо в Європу, а не в обійми “старшого брата”. Але чи все ми робимо задля того, щоб зменшити енергетичну залежність від інших держав?
Іван ЧАЙКА. Маневицький район.
Як люди свідомі, кожен з нас має безпосередньо включитись у справу економії енергоресурсів. Зрозуміти, що економія – благо і для нас, і для держави в цілому. Якщо у когось без потреби увімкнені електролампочки, горить на кухні газ чи тече з крана вода, це обходиться, здавалося б, у копійки. Але в масштабах держави ці копійки перетворюються в мільйони. Минулої зими був у Луцьку, звернув увагу, що у деяких квартирах відчинені кватирки і навіть вікна. Запитав у перехожого: невже в мороз у цих квартирах жарко? А він каже: то вони “підганяють” субсидії. Держава, мовляв, дає малозабезпеченим сім’ям субсидію і виділяє певну кількість газу безоплатно. Хто не допалив, той відкриває вікно, інакше на другий місяць зменшать норму споживання газу. Отака в нас “економія”. Якщо так робиться по всій Україні, то скільки мільйонів кубів газу згоряє безглуздо? Багато хто з нас на Волині живе біля лісу, як у нашому селі Нова Руда. В наших лісах постійно проводяться санітарні рубки, рубки догляду, а то й суцільні рубки лісу. Від рубок утворюється чимало хмизу та гілля, які складаються в купи і спалюються, або ж так і гниють. Чому б усе це багатство не використати таким чином, щоб не гріти ним повітря, а обігрівати якісь бані чи котельні? Перш за все потрібно, щоб хтось за це просто взявся, поставив собі за мету: чи то держава, чи наші підприємці, чи закордонні інвестори. Для цього потрібно лише декілька бригад по 2-3 людини та небагато транспорту для вивезення цього хмизу. А також техніку, яка б його подрібнювала. Подібні машини в нас є, ними били щепу, коли виготовляли плити для меблів. Правда, вони призначені для кругляка, тож ці машини слід модернізувати, аби вони могли втягувати у свої горловини та подрібнювати гілля. Поруч варто встановити ще одну машину, яка б цю подрібнену біомасу пресувала у дерев’яний брикет. Знаю, що на Заході є технології, що саме у таку суміш додавати, аби вона не розсипалась, а трималася купи, як цеглина. Ці брикети й повинні бути завбільшки з цеглину, щоб можна було їх палити не тільки в котлах, а й у звичайних сільських грубках. Якби в кожній лісистій місцевості таке практикували, ми не були б так залежні від російського газу. Думаю, після розвалу колгоспів приміщення для такої техніки і склади для брикетів можна було б знайти в кожному другому-третьому селі. Якби таке підприємство започаткувати в нас, міг би прислужитися колишній бетонний корівник. Питання лише в тому, що ця будівля розпайована між пенсіонерами, тож її потрібно було б викупити, доки не розібрали… Можливо, хтось скаже, що все це дорого обійдеться. Звісно, починати щось нове завжди накладно, але хіба торфобрикети обходяться набагато дешевше, чи може для держави дешевше видобувати з-під землі вугілля? Та й рано чи пізно запаси газу та вугілля вичерпаються, а така сировина, як хмиз, поновлюватиметься, доки сонце світитиме. Пригадую, як у 1962 році я навчався в школі лісового господарства на Кіровоградщині. Викладач нам розповідав, що Японія свого часу просила в СРСР, щоб їм дозволили підбирати з головних рубок Сибіру те, що залишалося гнити. Пропонували чималі гроші, але боязка радянська влада не дозволила… Невже ми дурніші від японців? Нещодавно син повернувся з Чехії, де був на заробітках. Він розповів, що бачив там брикети з тирси. Вони і не розсипаються, і добре горять. Значить, у Європі усе це вже роблять, і мають з того вигоду. Я звернув увагу, що під лініями високовольтних електропередач раз у 5 років бригади енергетиків зрубують гілля, яке сягає вище ліній, але переважно все це так і залишається гнити. Все це свідчить, що сировини для переробки на таких підприємствах нам на Волині вистачить. Вважаю, що цю справу в нашій області слід негайно розпочинати. Замінити, де можливо, газові котли на такі, які працюють на твердому паливі, – і така продукція мала б попит. Це дало б значний додатковий паливний ресурс. З іншого боку, роботу отримали б десятки людей, які в поліських селах б’ють байдики і ходять на біржу по дармові державні гроші.
