Жовто-блакитну стрічку, яку Даня постійно носив на рюкзаку і за яку він загинув, розрізали навпіл. Тепер одна її половина лежить у паспорті Андрія, інша — у паспорті його дружини Анжели.
«Даня добу народжувався, і добу йшов від нас», — спогади тата Данила Дідіка
Він мріяв про собаку. Звичайне дитяче бажання, виплекане роками. Пес, який стане вірним другом та компаньйоном у всіх хлопчачих справах. Переконав батьків, вони вже навіть разом обрали породу — майорського мастифа Ка де Бо — й чекали весни, щоб поїхати за цуценям. Однак свого власного собаку він завести так і не встиг. 23 лютого Даня Дідік, 15-річний харківський хлопчак, який любив Україну, загинув від поранень, отриманих напередодні під час теракту на Марші єдності
«Даня добу народжувався, і добу йшов від нас, — говорить батько Дані Андрій Дідік. — Він народився на 8-му місяці. Після пологів лікарка одразу попередила, що хлопчик дуже слабкий, він не закричав. Мовляв, ви ще молоді, будуть у вас ще діти. Був пізній вечір і лікарка переконала мене їхати додому, поки дружина відпочиватиме. Тоді я поїхав у храм Олександра Невського. Звісно, о цій порі він був уже зачинений. Я просто став перед ним на коліна і молився. У пологовий повернувся рано вранці. Пізніше до мене вийшла лікарка і сказала, що десь об 11 годині вечора, Даня закричав. Закричав саме тоді, коли я просив, щоб він жив», - пишуть на сайті благодійного фонду «Повернись живим».
Хлопчик вижив, але як пояснили лікарі його легені не до кінця розкрилися і можливі проблеми з диханням у майбутньому. Батьки перечитали тони літератури — і почали загартовувати та тренувати сина. Це дало ефект — Дані навіть не вдавалося пропустити школу, адже він ніколи не хворів. Відтак усе його життя було пов’язане зі спортом. Найулюбленішим був футбол. У майбутньому (ще маленький) Даня навіть бачив себе футболістом.
Жовто-блакитну стрічку, яку Даня постійно носив на рюкзаку і за яку він загинув, розрізали навпіл. Тепер одна її половина лежить у паспорті Андрія, інша — у паспорті його дружини Анжели.
«У цьому весь Даня. Якщо він уперся, що чогось хоче — все, так і буде. Він обрав Україну», — усміхається Андрій Дідік.
Після того, як у Києві на Євромайдані побили студентів, Даня пов’язав собі на шкільний рюкзак жовто-блакитну стрічку. А що таке було ходити в той час у Харкові з українською символікою? За це могли побити, проломити голову, вбити. Частина мешканців міста жила в страху, що завтра тут будуть російські танки, частина чекала їх із нетерпінням.
«Звісно, я переживав, і просив сина її зняти, — розповідає батько. — Він говорив «Окей», ховав кінці зав’язаної стрічки у рюкзак, щоб їх не було видно і виходив із дому. А потім я дивився у вікно — і знову бачив жовто-блакитну стрічку на його рюкзаку. Неможливо було переконати зняти її, бо йому було соромно боятися зрадників його України».
Після трагедії родина Дідіків все ж завела собаку. Однак не величезного майорського мастифа, а йоркширського тер’єра. Як його назвати, було вирішено заздалегідь ще Данею. Він жартома любив перевіряти знання англійської батьком, і весь час запитував як перекладається «may be». І зараз у родині живе песик Мейбі.
Жовто-блакитну стрічку, яку Даня постійно носив на рюкзаку і за яку він загинув, розрізали навпіл. Тепер одна її половина лежить у паспорті Андрія, інша — у паспорті його дружини Анжели:
«Вона вже дуже потерта і ми її дуже бережемо. Іншу стрічку, яку він пов’язав на куртку 22 лютого, нам віддали в лікарні. Її ми теж розрізали, одна половина висить у мене в машині на дзеркалі, інша у дружини».
Читайте також: У загиблого 21-річного Героя народився син.
