ЧУЖЕ КРАЩЕ?

Читаючи статті Василя Гея в газеті "Волинь-нова" під рубрикою "Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває...", у яких він безкомпромісно захищає чистоту української мови, на жаль, розумієш, що вона дуже повільно повертає втрачені позиції в різних сферах нашого життя.

Олексій ПОЛІЩУК,
педагог

Не секрет, що засмічується українська мова і в школі. У той же час одне з головних завдань шкільної освіти — навчити учнів спілкуватися українською літературною мовою і всіляко виживати суржик. У свій час, як керівник педпрактики студентів, бував у багатьох школах. Мене тривожило те, що до числа носіїв мовних покручів належали батьки, учні, часом навіть вчителі.
Нерідко можна було почути таке ось звертання між учнями, а також між вчителями і учнями: Вова, Вася, Діма, Свєта та інші подібні до них. А чому б не кликати , наприклад, Іванку, Дмитрику, Світланко, Тетянко. Коли я сказав про подібне , звертаючись до вчительки, то вона пояснила, що, мовляв, таке ось, на її думку, лагідне звертання, як Вова, Вася, забезпечує емоційне спілкування учителя з учнями. Якщо погодитись із нею, то виходить, що емоції викликає тільки зросійщене звертання до учня.
Мене особливо тривожить те, що маленькі діти, спілкуючись із старшими, чомусь називають своїх рідних "бабушка", "дєда", "папка". А від старшокласників можна почути узагальнююче слово — предки. У тих же школах доводилося чути: "Чого дивишся в потолок, а не на доску?". Часто-густо керівництво стосовно вчителів обіцяє "прийняти міри". У планах виховної роботи можна прочитати: "Зміст міроприємств". Та й чимало інших подібних зросійщених слів, виразів можна зустріти не лише під час розмов на вулицях, а й навіть у навчальних закладах, що, на мій погляд, абсолютно недопустимо. Думаю, що пора нам усім зрозуміти, що кожна людина, яка уважно ставиться до свого мовлення, допомагає іншим оволодіти українською мовою без суржику і мовних покручів. Адже, як писав російський письменник Костянтин Паустовський: "Людина, яка байдужа до рідної мови, — дикун".