Хоч сам я вже не учень, але як студент роблю нотатки і для цього використовую звичайні зошити...
Хоч сам я вже не учень, але як студент роблю нотатки і для цього використовую звичайні зошити. Ось нещодавно побував на шкільному ринку на бульварі Шевченка нашого міста. Очі так і розбігалися по блискучих ламінованих обкладинках різних зошитів, блокнотів, які вабили різнобарв’ям. Звичайно, це непогано. Буденність і так сіра, чому б її не прикрасити. Та все ж я кажу тому різнобарв’ю: «Ні!»
А причиною цього є те, що я побачив на обкладинках тих зошитів... Там можна зустрітися з героями багатьох російських московських серіалів, зокрема: «Кармеліта», «Не родись вродливою», «Моя прекрасна няня» та багато-багато інших. Ріжуть очі кольорами мікі-мауси та дональди, пари напівоголених людей, сплетених в обіймах та ще багато іншого непотрібу, котрим був завалений наш шкільний ринок. Я живу і навчаюся в іншій країні й мені хотілося б підкреслити свою національну приналежність, навіть тим же зошитом. Адже його бачать і вдома, і в школі, власне, він завжди з тобою. Гадаю, що обличчя московських акторів не показують цю приналежність. Мені стало прикро і соромно за наших виробників й продавців, котрі в погоні за грошима творять продукт з огляду на те, як він буде продаватися, зовсім не думаючи про естетичні чи, тим більш, національні погляди. Цього року ми святкували великі дати — 15-у річницю Незалежності України, 150-річчя від дня народження Івана Франка та інші знаменні події. Чому ж я не побачив на обкладинці жодного зошита, щоб був зображений поет, герб України, вишивка чи жовто-блакитні барви нашого прапора? Окремі продавці погоджувалися зі мною, а одна панянка почала доводити, що я сам не знаю, що хочу, бо у неї, мовляв, вибір зошитів величезний. А хочу я не так багато — бодай трохи гордості за свою державу. Хіба ж так важко створити серію зошитів з портретами українських видатних письменників, історичних діячів, спортсменів, акторів, співаків, українською вишивкою та писанкою по регіонах, найбільшими містами, курортами, національними парками, а всередині, на місці шпаргалок, які там друкують, дати коротку їх історію чи уривки з творчості. Ідей безліч, але чомусь їх не використовують. І, що цікаво, усі ці російські символи друкуються на українських фабриках, а не завозяться з-за кордону. А наші діти, як бачимо, виховуються на образах «московської няні», «Кармеліті», іноземних зірках футболу, акторах і співаках, тільки не на нашому, рідному. Гадаю, що це не може служити піднесенню національної свідомості.
