«Я простила тобі, брате...», або Історія, яка зворушить - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.82 € 31.89
«Я простила тобі, брате...», або Історія, яка зворушить

«У цієї черниці — мамині очі».

Фото із сайту 1.bp.blogspot.com.

«Я простила тобі, брате...», або Історія, яка зворушить

Мирослав був при посаді та при статках. Тому, коли став удівцем, не одна молодиця задивлялася на вільного чоловіка. Навіть дівчата були не проти заміжжя, не зважаючи на те, що після смерті дружини залишилося двоє дітей. Але Мирослав не уявляв, що Ігор та Аліса можуть кликати чужу жінку мамою. Та й дуже кохав свою Ларису. У них любов була ще зі школи. І все, чого він домігся, — ​заради неї

Коли дружини не стало, Мирослав ще більше почав працювати. Намагався таким чином хоч трохи забути про втрату. А вдома дивилась на нього маминими очима донька. І запитувала, як це робила Лариса:

— Знову багато справ на роботі? Ти пізно повернувся.

Ігор — ​старший за сестру. Жорсткіший. Сентименти не для нього. Йому здавалося, що батьки більше люблять Алісу. Не злюбив сестру, щойно її привезли з пологового будинку. Його дратувало, коли маленька плакала. Коли згодом хотіла з ним бавитися. Аліса тягнулася до брата, а він її відштовхував. Хоча причин не було. Батьки різниці між дітьми не робили. Просто, як жартував Мирослав, Ігор у свою бабусю вдався. А тій нічого ніколи не подобалось. І ніхто…

…Ігор одружився з донькою колишніх Ларисиних знайомих. Мирослав не був у захопленні від цієї родини. Вважав їх нещирими і скнарами.

— Їм світу мало, — ​казав покійній дружині, оскільки ті вічно скаржилися на життя й заздрили всім.

Ігор пішов у зяті — ​Тамара була єдиною донькою. До батька навідувався не часто. Невістка приходила ще рідше. З Алісою Тамара спільної мови не знайшла. Мабуть, Ігор накоськав проти сестри.

..Мирослав занедужав раптово. Лікування мало помагало. На всяк випадок вирішив розділити майно та бізнес між дітьми. І просив Ігоря, аби той піклувався про молодшу сестру.

— Обіцяй мені, сину. Крім тебе, в неї більше нікого нема. 

— Та нічого з твоєю Аліскою не станеться.

— Ігоре, чому ти до неї так неприязно ставишся?

— А вона що, маленька?! На першому курсі інституту навчається, а не в першому класі.

— Значить, не обіцяєш...

— Обіцяю, тату, обіцяю.

— Дивися, Бог усе чує і бачить.

— Відколи це ти побожним став?

...Після смерті Мирослава Ігор з дружиною переселилися до батьківської квартири. Алісиної згоди ніхто не запитував. Хоча Мирослав квартиру залишив доньці. А Ігореві — заміський будинок.

Тамара оразу взялася господарювати. Фотографії чоловікової родини поскладала в коробку. Натомість поставила свої.

— Ти навіщо це робиш? — запитала Аліса.

— Бо я тут живу!

— Це ж мамині й татові світлини, а тут — бабуся з дідусем, а це...   

— Слухай, мене твій цвинтар не цікавить.

Частим гостем була Тамарина мати. Любила всюди заглянути, покерувати. Із заздрістю згадувала про стосунки між Мирославом і Ларисою.

— А моєму благовірному аби шлунок був повний, — ​скаржилася Алісі. — ​Ось ти хлопця маєш?

— Так, зустрічаюся.

— Думаєш, він кращий за інших? Залицяються, золоті гори обіцяють, а потім…

— Ви ж самі кажете, що мій батько був не таким…

Тесть із тещею під’юджували Ігоря:

— Поки твоя сестра заміж не вискочила, треба якось її частку в бізнесі на тебе переоформити.

— Як?!

— Придумай щось. І ми будемо мізкувати.

— Але ж батько…

— Твій батько вже на небі. А вона приведе якогось спритника, він і вас із квартири спровадить, і все до рук прибере. Аліса до бізнесу не надається.

— Що я можу зробити?

— Посвари їх хоча б…

— Та я не знаю того хлопця.

— То дізнайся, хто він.

…Аліса поверталася під вечір додому. Раптом якийсь молодий чоловік кинувся її обіймати. Ледве відбилася. А згодом фото з цими обіймами потрапили до рук Славка — ​Алісиного хлопця.

Пробувала пояснити, що, мабуть, це якийсь немудрий розіграш. Але Славко й чути не хотів…

Закінчилася служба Божа. Вийшов на вулицю і… На нього глянули такі знайомі очі. Мамині… У цієї черниці мамині очі.

Якось Аліса побачила вельми заклопотаного брата. Запитала, що сталося. Сказав, що бізнес іде погано. Ліпше продати, поки не пізно. Бо потім, крім боргів, нічого не залишиться. Але треба переоформити документи. Зробила, як порадив Ігор…

…Розмову між братом і братовою почула випадково.

— Що ж, хлопець від твоєї Аліси пішов, бізнес у неї забрали. Гарно все мої батьки придумали, — ​хвалилася Тамара.

— Це правда?! — ​запитала в брата Аліса. — ​За що ви мене так ненавидите?

Той у відповідь недобре посміхнувся…

Аліса вибігла на вулицю. Було образливо, важко, самотньо. Бродила містом. Додому йти не хотіла. Присіла на лавку. Заплакала.

Хтось легенько доторкнувся її руки. Молода черниця тихо запитала:

— У вас щось сталося?

Аліса рваними фразами розповідала про свої перипетії.

— Бог добрий і терплячий, — ​мовила черниця. — ​Але рано чи пізно кожен отримає плоди, які виростив.

…Аліса залишила навчання і світське життя. Вирішила податися в монастир. Її ніхто з домашніх не відмовляв. А в інституті це всіх здивувало. Радили добре обміркувати, зважити. Але вона вже свій вибір зробила…

Тамара літала на крилах. Ігор також не приховував задоволення. Вони отримали все…

…Гроші йшли їм до рук. А щастя… Двійко дітей Тамара виносити не могла. Лікарі давали надію на третю вагітність. Минув час. Але дитячий сміх так і не задзвенів у їхній багатій оселі.

Сім’я статки мала, а радості — ​ні. Ігор став замкнутий. І ще скупіший. Бувало, покрикував на дружину, що та тратить на себе багато грошей.

— А що, маю на благодійність віддати?

— Дитину треба було народити.

— То це я винна?!

Тамара Ігоря ревнувала. Боялася, аби не знайшов іншої жінки. Злостилася, коли десь затримувався. Влаштовувала скандали. Навіть стежила за чоловіком.

Після чергового скандалу Ігор запропонував:

— Давай усиновимо дитину. Може, в твоїй голові розвидниться.

— Ага, якась наркоманка чи алкоголічка народила, а я повинна мучитися?

— Чому ти про всіх думаєш тільки погано?

— А ти? Забув, як вчинив зі своєю сестрою?

Про Алісу Ігор намагався не думати й не згадувати…

…Останнім часом Ігор зачастив до храму. Здоров’я підводило. Батьки відійшли рано, тому хвилювався, бо хотів ще жити й жити… На великі свята їздив до монастирів. Бухгалтерка порадила. Марія Іллівна була для Ігоря авторитетом. Працювала з ним довго. Справи вела добре.

Цього разу зібрався до монастиря в сусідню область. Кликав із собою Тамару. Але в неї були інші плани.

Ігоря охопило дивне відчуття щойно переступив поріг святині. Забилося серце, наче мало щось трапитися.

Закінчилася служба Божа. Вийшов на вулицю і… На нього глянули такі знайомі очі. Мамині… У цієї черниці мамині очі. Чи просто здалося? Зашуміло в голові. Сперся на кам’яний паркан. Хтось простягнув пляшку води.

— Сестра… тут була моя сестра, — ​мовив, оглядаючись довкола.

— Пане, з вами все гаразд? — ​запитала літня парафіянка.

Повернувся до монастиря. Горіли свічки. Молилися декілька людей. Мимо пройшла черниця. Ні, це не вона. І це не та…

Глянув на годинник. Пора їхати додому. Поволі йшов монастирським подвір’ям. Не залишало відчуття, наче хтось спостерігає за ним. З вікна келії дивилася Ігореві вслід Аліса. Щоправда, теперішнє її ім’я Марія.

— Я простила тобі, брате, — ​прошепотіла крізь сльози й перехрестила йому дорогу…

Ольга ЧОРНА