Історія з життя: «Дай хоч на старості побути твоєю дитиною, мамо!» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.82 € 31.89
Історія з життя: «Дай хоч на старості побути твоєю дитиною, мамо!»

«Не йди знову. Будь моєю мамою!»

Фото із сайту Youtube.com.

Історія з життя: «Дай хоч на старості побути твоєю дитиною, мамо!»

Байдужих не було. Люди з подивом озирались на цих двох. Ще б пак! Не щодня ж побачиш, як старенька, гірко плачучи, стоїть навколішки перед сивочолим чоловіком. А той і слова вимовити не може. Теж плаче і все намагається її підвести, але не виходить. Сідає поруч на асфальт. Обійнявшись, так і сидять. Хтось фотографував ту сцену, хтось відео знімав, але ніхто і гадки не мав, насправді, що ж бачить…

Микола Дмитрович поспішав. До відбуття потяга залишалось якихось десять хвилин, а він геть заплутався у підземці вокзалу. Стояв біля вказівника і второпати не міг, куди іти повинен. Поруч туди-сюди з валізами ходили такі ж, як і він, пасажири, хтось із величезними заплічниками, хтось котив свій багаж на колесах. Усі кудись поспішають, біжать, і лиш він один стоїть, не розуміючи, що мусить робити. Врешті таки попросив допомоги у якогось юнака. Але легше від того не стало. Виявилось, десь у переході він не туди звернув і тепер мусить повертатись невідомо куди, аби все ж вийти до потрібної колії. Хоч і не мав багажу, але роки — ​поважні. Навряд чи встигне дійти до відправлення. Ну хоч постарається!

Не встиг! Звісно, він навіть бігти намагався, але сьогодні зірки явно були не на його боці. Провівши поглядом останні вагони свого потяга, розгублено озирнувся. І що тепер мусить робити? Права була дружина: вся ця затія з пошуками ні до чого хорошого не приведе. Ніби у воду дивилась.

— Подайте Христа ради! — ​почув, мов з іншої реальності.

Поглянь — ​сивий, а в душі мені п’ять, і шість, і сім, і вісім. Я досі стою біля вікна дитбудинку і виглядаю тебе, мамо! Ти знаєш, як то — ​чекати маму?

Поруч стояла старенька. Згорблена, вся ніби аж висушена. «Років сто, не менше», — ​подумалось чомусь. Дістав дріб’язок і вже хотів кинути до пластикового стаканчика жебрачки, як раптом завмер вражено. Навіть не питаючи, схопив руку жінки:

— Перстень! Звідки у вас цей перстень?!

Та навдивовижу легко, як для свого віку, вивільнила руку і не пішла — ​побігла по перону. Мусив доганяти.

— Пані! Пані, зачекайте! Той перстень, він один такий. Його мій тато мамі колись подарував. Я шукаю її тут, у столиці. Може, знаєте її? Ольга. Ольга Карпова! Цей перстень належав колись моїй мамі. Будь ласка!

Старенька спинилась. Поволі повернулась і пішла до незнайомця. Тільки зараз Микола Дмитрович побачив її обличчя. Нічого, абсолютно нічого знайомого, але очі! Він їх не зміг забути. Пам’ять стерла все, не залишила нічого, крім прізвища і спомину про той перстень, але очі рідної матері, яка тоді відвела його до дверей дитячого будинку і, присівши біля нього п’ятирічного, пообіцяла, що обов’язково за ним повернеться, він не забув. А ще перстень. Тато його мамі з гайки зробив. Дивний такий, але чимось і гарний.

— Нащо я тобі! — ​гукнула виклично. — ​Чого треба від мене? Бачиш, як живу, бачиш? Усе життя свій гріх перед тобою спокутую. Перекотиполе. Ні дому, ні роду. Їдь, куди хотів! Не треба тобі така матір.

Микола Дмитрович і сам не помічав, як сльози котяться по щоках. Скільки ж років він її шукав. І нарешті знайшов!

— А я тебе і досі чекаю, — ​говорив, поволі рухаючись у бік матері. — ​Поглянь — ​сивий, а в душі мені п’ять, і шість, і сім, і вісім. Я досі стою біля вікна дитбудинку і виглядаю тебе, мамо! Ти знаєш, як то — ​чекати маму? Ти ж пообіцяла тоді мені! А лиш зараз знайшов і діждався. Невже знову мене залишиш? Байдуже, на все життя байдуже мені, мамо, аби лиш ти була поруч. Ти ж моя частиночка. Без тебе я ніколи цілим не був. Дай побути твоєю дитиною, мамо! Не йди знову. Будь моєю мамою!

...Плаче і все намагається її підвести, але не виходить. Сідає поруч на асфальт. І, обійнявшись, так і сидять. Хтось фотографував ту сцену, хтось відео знімав, але ніхто і гадки не мав, насправді, що ж бачить...

Анна КОРОЛЬОВА

Читайте також:  «Я простила тобі, брате...», або Історія, яка зворушить