ЧОМУ КРЯЧЕ ВОРОН НАД ТАНКОВИМ ПОЛКОМ?

Уже кілька років володимир-волинська міська влада стукає в усі двері причетних до армії столичних відомств. Причина того варта – понад 25 гектарів землі, ліквідованого 6 років тому танкового полку, ще й досі формально належать військовим.

Ірина НАДЮКОВА

— Коли танковий полк наказом міністра оборони був розформований, — розповідає заступник міського голови Микола Веремчук, — усю бойову техніку вивезли, особовий склад розформували. Залишилася земельна ділянка, будівлі, які раніше використовувалися для військових потреб, – штаб, казарма, допоміжні приміщення. Відразу після реформування наш міський голова ставив питання про передачу об’єкта у міську комунальну власність. Були різні плани, зацікавленість проявляла й обласна держадміністрація, планували створити там житлове містечко. Незважаючи на наші численні звернення до Кабінету Міністрів, до Фонду державного майна України, Міністерства оборони, питання до цього часу не вирішується. Частина будівель вже щезла. Ті, що залишились, руйнуються. Земельна ділянка, яка військовим відомством за призначенням не використовується, перебуває в його користуванні безплатно. Навіть приблизні розрахунки показали, що за п’ять років земельний податок становив би понад двісті тисяч гривень – стільки могла б одержати міська казна.
Охорона там чисто символічна – на контрольно-пропускному пункті чергують військовослужбовці. Однак, на мою думку, наряд із двох-чотирьох чоловік охорону ділянки площею 25 гектарів не забезпечить. Тим більше, що огорожа з дроту вже практично демонтована і доступ до будівель з північної та північно-західної сторін - відкритий. Якщо так буде й далі, то невідомо до якого стану будуть доведені об’єкти.
Наведемо й думку начальника квартирно-експлуатаційного відділу, підполковника Ліскова:
— З жовтня 2005 року, після реформування, нам підпорядковуються всі 72 військові містечка, які знаходяться на території Волинської області. У Володимирі функціонує наш структурний підрозділ, що називається будинкоуправлінням, має статус юридичної особи.
Щодо території танкового полку, то вона подана на реалізацію 17 жовтня 2002 року. До цього часу покупці не звернулися. Цей об’єкт є у переліку Міноборони на відчуження через аукціонний центр. Якби з’явилися покупці, ми б відправили документи для погодження й виставили об’єкт на аукціон. Його залишкова балансова вартість – 438,5 тисячі гривень. Але після оформлення свідоцтва на право власності й технічних паспортів на кожну будівлю ця цифра може зрости у п’ять разів.
На противагу Миколі Веремчуку підполковник Лісков стверджує, що першим документом в епопеї з танковим полком була відмова міської влади прийняти його територію. Це було, коли ще діяла постанова про безплатну передачу місцевим органам влади військових містечок, які були залишені в результаті реорганізації армії.
— Зараз ми вже не можемо його зняти з продажу, — стверджує підполковник. — Міністерству оборони урядом поставлене завдання - внести у державний бюджет від реалізації усіх тих містечок, які не використовуються за прямим призначенням, у 2006 році – 2,5 мільярда гривень.
У той же час підполковник Лісков сказав, що його відомство пропонує місту танкове містечко плюс субвенцію в сумі 2,3 мільйона гривень, якщо воно згодиться прийняти на додачу 13 п’ятиповерхових будинків, де проживає 650 мешканців, дві котельні, водонапірну станцію на 6 свердловин, дві трансформаторні підстанції з мережею. А місто, каже він, вимагає 10,2 мільйона гривень та ще й 22 одиниці техніки, приміщення контори й бази.
Як бачимо, не у всьому співпадають слова представників міської влади й армії. Щоб дізнатися, хто перший і що кому запропонував, довелося підняти архів. Виявилося, що 24 квітня 2003 року виконком міської ради дійсно ухвалив рішення за № 8/6 “Про відмову у наданні згоди на передачу майна з державної у комунальну власність територіальної громади міста”. Прийняте воно депутатами на підставі обговорення зведеного акта обстеження технічного стану об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури військових містечок №5 та
№1, а також житлового фонду військових містечок №1 і №2, укладеного спільною комісією, до якої увійшли представники виконавчого комітету міської ради, КЕЧ району, командування 51-ої механізованої бригади та представники ДП “Укрконвесбуд”.
Однак думки членів комісії розділилися. Представники міста визнали недоцільним прийняття частини об’єктів військового містечка № 1 у міську комунальну власність, враховуючи їх незадовільний технічний стан. В інтересах міської громади, міська влада не погодилась з нав’язуваними їй умовами передачі майна. Щодо танкового полку, то у пункті 3 висновку цього акта зазначено: “Об’єкти військового містечка №5 в цілому знаходяться в задовільному технічному стані”. Згодом, у червні 2004 року, прийнято рішення “Про надання згоди на прийняття у міську комунальну власність цілісного майнового комплексу військового містечка № 5 на вул. Лотоцького, 2 та КПП на вул. Поліської Січі, 191”.
Виникає і ще одне запитання: чому оголошення про продаж подане лише у місцеву газету? Здавалося б логічніше знайти покупця на такий об’єкт через загальноукраїнське видання.
Вирішивши на власні очі все побачити, я попросила провести мене на територію танкового полку співробітницю міського радіомовлення Галину Лотиш, яка проживає на сусідній вулиці. Коли ми постукали у двері прохідної чи, правильніше, контрольно-пропускного пункту на вулиці Лотоцького, вийшов молодий чоловік у камуфляжній формі.
— Можна пройти?
— Проходьте, — певно зрозумів, що ми хочемо скоротити собі шлях до скотофуражного ринку. Він нас нічого не питав, ми просто пішли вздовж алеї.
Територія колишньої, за розповідями очевидців, найакуратнішої частини володимир-волинського гарнізону тепер схожа на старий занедбаний парк. Метрів за двісті вліво від вартових у густій траві відпочивали двоє старших людей, поряд мирно паслися їхні кози. У будівлях ще полишалося трохи вікон. Якщо в тих, що стоять біля центральних доріжок, двері зачинені, то подалі — відкриті навстіж. На плацу, де колись шикувався особовий склад, крізь асфальт пробивається трава.
Із західного боку полкової території огорожі немає, тому жителі прилеглих вулиць випасають біля колишніх військових об’єктів свою худобу, якій є чим тут ласувати. У високій траві непросто було побачити вузеньку стежку, що вела до західної межі території. Пусто й тихо, лиш високо на дереві розкаркався ворон.
Вийшовши знову на вкладену бруківкою вулицю Лотоцького й попрощавшись з моїм гідом, перепинила жінку, що поверталася з продуктового магазину. Тетяна Касьян живе неподалік, каже, що тридцять років тому вся територія танкового полку була обгороджена, порядок тут підтримували ідеальний.
І наостанок скажемо, що на черзі для одержання житла стоїть 450 військовослужбовців. Хочеться вірити, що перемовини між містом і армією, до якої Володимир завжди ставився гостинно, закінчаться пошвидше, поки ще можна повернути до життя комунікації і будівлі. Хай би зникла з карти міста біла пляма, площею понад 25 гектарів, а з’явився новий мікрорайон.