Народний артист України Петро ПАНЧУК із солісткою «Хлібодару» Ангеліною ГРИЩУК у козацькому Берестечку.
Завдяки Петру Панчуку у віддаленій Лобачівці не клуб, а театр! (Відео)
Напередодні ми отримали лист-враження від відвідин чергової прем’єри у волинській глибинці
Була неділенька… Молилася, співала в церкві, а думки переносилися в Лобачівку. Сьогодні я їду в театр! То нічого, що це лиш сільський клуб, Панчук зробить його театром. Сьогодні він – Григорій Степанович Смирнов, «нестарий поміщик».
Я бачу Петра Фадейовича всього лиш четвертий раз. До того були «Кайдашева сім’я», «Скупий», його авторська «Балада про Степана». Хоча в інтернеті переглядала набагато більше: його інтерв’ю – цілі спектаклі. І скрізь він заворожує – йому віриш: хазяйновито-заклопотаному, то веселому, то нещасливому Кайдашеві; і обурюєшся по-справжньому хижаком-скнарою Гарпагоном.
У Чеховому «Ведмеді» ще один Панчук: знервований, категоричний, змучений кредиторами. І ми співчували відставному поручику. Він не терпить манірних поетичних створінь «до судом». Артист так переконливо нервує тим «траурним шлейфом з настроєм», що починаєш разом із ним дратуватися «ямочками на щоках». Він грубить так реалістично, що ми сиділи і вже ображалися на нього: зі слів Панчука-Смирнова виходить, що жінки – крокодили, що «вірними бувають тільки старушенції і потвори». У голосі актора стільки щирого обурення, що воно у відповідь мене справедливо проймає.
Олена Іванівна Смирнова (актриса Людмила Панчук) обзиває Смирнова-Панчука «ведмедем», «монстром». Треба зауважити, що дружина Петра Фадейовича дуже вжилася в роль манірної безуспішної вдови, якій подобається бути нещасною. Натурально зітхає, і дуже промовисто довго мовчить у зажурі… Вона пристрасно обурюється грубістю й упертістю нежданого візитера. Людмила Валентинівна – воістину вроджена акторка: красива, пластична, прекрасно володіє голосом, передаючи різні почуття – від смутку до обурення, нетерплячості, навіть ненависті. Тут і Панчук не відстає: він зворушливо виконує уривки романсів, грає на трубі. Це вже задум режисера. Ну не може Панчук не доповнити чогось зі своєї уяви і воно органічно входить у п’єсу. Магія цього актора – невичерпна. Щасливий фінал п’єси – обоє закохуються – робить глядача теж щасливим. І тут актор, режисер, постановник Панчук вносить свої корективи до твору Чехова – це дитяча коляска, яку наприкінці вивозять на сцену. Це плід любові раніше непримиренних ворогів. Зал аплодує стоячи, бо Панчукивиходять на сцену разом із сином Серафимом, а вдома у колисці – маленька Лізонька… Так доповнили п’єсу Чехова особистим двоє неординарних людей – Петро і Людмила Панчуки.
Творчо зіграв роль слуги Луки керівник місцевого театрального колективу Андрій Корнейко. Ну просто самородок лобачівський… Ще один! Почувається на сцені, ніби там народився. Скільки ж талантів є у наших волинських селах, на жаль, не всі такі наполегливі, як Петро Панчук. Скажу вже мовлену всіма фразу: «Його поцілував у тім’ячко Бог».
Скільки ж талантів є у наших волинських селах, на жаль, не всі такі наполегливі, як Петро Панчук. Скажу вже мовлену всіма фразу: «Його поцілував у тім’ячко Бог».
Дуже любить свою Лобачівку Петро Панчук. Він не їздить (хоча й міг би) на дорогі курорти – щороку босоніж клопочеться біля рідної хати, на велосипеді прямує до Почаєва, а в родинному саду вирощує різних сортів дерева та кущі. Актор ходить по саду із записником,куди записує нові ідеї, задуми, фрази, моделює поведінку в кожній новій ролі. Ось він підходить до візочка, де щось аукає чотирьохмісячна Лізонька. Синьоока, уся в тата. Миле ангельське личко розквітає щасливою усмішкою: тато! Петро Панчук бере доньку на руки, і вона нахиляється до батькових грудей. Сцена, достойна як мінімум фото. Я злюся на мій телефон, що не має змогу зафіксувати цю сцену. А у серці я її зберегла назавжди.
Які ж вони гостинні і теплі, ті Панчуки! Була в них у Києві кілька років тому і вражена прийомом – народний артист, лауреат Шевченківської премії запросив до себе в гості. Ніяковість моя швидко минула, бо відчула себе так природно, ніби жила у них давним-давно. Скільки було цікавого спілкування! Навіть пішохідну екскурсію зробив для мене актор центром столиці. Побувала в його гримерці у Національному театрі імені Івана Франка та Театрі російської драми імені Лесі Українки. Пройшло кілька літ, а я й досі згадую ці дні як свято. Мрію ще і ще побачити актора на рідній йому сцені. Буде змога – обов’язково завітаю. Низький уклін Вам, Панчуки! Ви незвичані, особливі люди для мене!
Ангеліна ГРИЩУК, солістка народного аматорського хору «Хлібодар» будинку культури села Вільхівка Луцького (донедавна Горохівського) району.
Читайте також у нас: Помер відомий волинський краєзнавець. Перед смертю дослідник дав інтерв'ю «Газеті Волинь» (Відео).
