Курси НБУ $ 29.25 € 30.77
Виходила заміж за інженера-механіка,  а стала… матушкою

Бог дав їм чотирьох синів і двох доньок.

Фото з домашнього архіву родини Білінських.

Виходила заміж за інженера-механіка, а стала… матушкою

Олександр Білінський — настоятель Свято–Хрестовоздвиженського храму селища Колки, що на Маневиччині Волинської області. Хоч після школи, яку закінчив у рідних Маяках Луцького району, став студентом індустріального інституту в обласному центрі

«Сам Господь нас звів»

Нонна (вона родом із Рівненщини) навчалася у Луцькому педагогічному училищі. А ось як і де побачила вперше свого майбутнього чоловіка? З цього приводу жінка розповідає:

— Я мала одногрупницю, яка жила у Княгининку Луцького району (тоді це були Маяки). У гості якось приїхала до неї, і ми пішли у спортзал місцевої школи. Там якраз займалися хлопці, серед яких був Олександр. Тоді і познайомилися.

Юнак навчався у Луцькому індустріальному інституті. Вони зустрічалися десь рік. А потім їхні побачення в якийсь момент обірвалися.

— Але сам Господь нас знову звів, — каже жінка. — Сподобив так, щоб ми вже більше не розлучалися. Моя подруга у Ковелі виходила заміж. Я їхала до неї на весілля. І сталося так, що автобус зламався й далі не рушив. Я вийшла. Прямую вздовж дороги з наміром зустріти якийсь попутний транспорт. І тут — Олександр мені назустріч. Одне слово, знову почалися побачення.

Під вінець Олександр Білінський вів наречену, коли був ще мирянином.
Під вінець Олександр Білінський вів наречену, коли був ще мирянином.

 — Але до одруження ще було далеко, — додає отець Олександр. — Загалом ми зустрічалися років чотири. А що перерва була, то, мабуть, відіграло роль те, що жили в різних місцях. Нонна їздила у своє Дубно. Та й, як зараз думаю, треба було трохи відпочити один від одного (може, стосунки перетворилися на рутину?). Але, видно, у Бога інші плани на людей. Тому й зустрілися ми знову.

У 1997 році Олександр одержав диплом за спеціальністю інженера–механіка з обробки металів тиском. Але за цим фахом і не працював. Як і інші його однокурсники: це ж були 1996 – 1997 роки — величезна криза в суспільстві, занепад промисловості. Коли зайшла мова про те, чим, як кажуть, узяв дівчину Олександр, Нонна пригадала:

— Він дуже гарно грав на гітарі. Пісні мені присвячував. А коли я була у Херсоні на практиці, то присилав не листи, а справжні художні твори. У ньому дивно поєднується здатність і до точних наук (не випадково ж технічний інститут обрав), і до гуманітарних. Зараз можу сказати, що це й дітям нашим передалося. Олександр вражав мене своєю поетичністю, романтичністю.

Весілля відгуляли у 1996–му. Розписувалися у Дубні, а вінчалися у храмі села Маяки. Нібито випадкова зустріч двох молодих людей привела до шлюбу, якому вже 25 років. А його плоди — шестеро діток: четверо синів і двоє доньок. Старші Ілля, Павло та Іван навчаються в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Троє молодших — Володимир, Марічка, Алла — школярі.

«Священницький шлях  не був дитячим вибором»

Як же сталося, що інженер–механік за фахом пішов навчатися у духовну семінарію? Отець Олександр пригадує:

— Батьки мої — дуже віруючі люди. Вчили мене молитися й мама, й тато. Хотіли, щоб я був близьким до духовного життя. Але священницький шлях не був дитячим вибором. До цього я йшов поступово.

У духовну семінарію Олександр Білінський вступив уже 25–літнім. Їхньому з Нонною найстаршому синові Іллі було три роки. Матушка розповідає, як усе враз помінялося і в її житті:

Справжню любов треба творити — постійно трудитися над нею, інакше вона зникне. Постійно просити у Бога це почуття.

— Після Луцького педагогічного училища я, вчителька початкових класів, працювала у Рожищенському районі. Потім — у Дубні, у приватній школі. А коли ми поженилися з Олександром, то влаштувалася у Маяківську школу–інтернат. Як чоловік вступив у духовну семінарію, то і я пішла на регентські курси. У нас тоді, крім Іллі, був син Павло. Я дуже хотіла вчитися. І ось завагітніла втретє — Ванею. Засмутилася до сліз. І шкодую, що допустила цей гріх. Ваня — дитина надзвичайна. Він співає третім голосом (тільки один із наших дітей), має чудовий слух. Це зараз у нього бас, а до того, як поламався, голос у Вані був, як дзвіночок. Звичайно, важко було поєднувати материнство і навчання. Як народився Ваня, то я взяла «академку» на рік, а закінчила регентські курси з трьома дітками.

Чи думала жінка, що ось так поверне життя, що вийде заміж за інженера–механіка, а стане матушкою? З цього приводу вона каже:

— Ніколи… Це отець Олександр ріс у сім’ї, де батьки вносили духовність у його душу. У нас вдома цього не було. Мене до віри свекруха привела.

«Ви живете, як в акваріумі, — всі на вас дивляться»

2 липня 2000 року Олександр Білінський був рукопокладений у священники. Відбулася ця подія у храмі Всіх святих землі Волинської міста Луцька. Уже шістнадцять років отець Олександр — настоятель Свято–Хрестовоздвиженського храму селища Колки. Коли мова зайшла про те, що сім’я священника — у всіх на виду, то він сказав:

— Це справді так. Ми, буває, чуємо від парафіян: «Ви живете, як в акваріумі, — всі на вас дивляться».

А ось чи накладає це якісь зобов’язання на життя подружжя? З приводу цього довелося почути:

— Я не дуже задумуюся над тим, щоб спеціально демонструвати приклад своєї сім’ї. Ми з матушкою живемо за Божими заповідями — ото і все. Можливо, люди бачать це, відчувають і роблять для себе якісь висновки.

Яке це щастя знайти свою половинку!
Яке це щастя знайти свою половинку!

 Говорили ми і про те, що тримає сім’ю, завдяки чому вона міцна. Отець Олександр міркує так:

— Віра і любов — ось що головне… А справжню любов треба творити — постійно трудитися над нею, інакше вона зникне. Постійно просити у Бога це почуття. І якби ті, хто приступає до вінчання, це розуміли, то шлюби не розпадалися б. Вінчання нікого не тримає, як дехто, може, думає, — це освячення шлюбу Богом. Уявіть, що хтось посадив дерево у полі, і вітер його гне то в одну, то в іншу сторону. У результаті виростає покруч. А якщо за справу візьметься майстер–садівник — заб’є кілочка, прив’яже деревце, то воно виросте рівненьким, гарним. Вінчання — це як труд того умілого садівника: з Божого благословення, з Божою допомогою сім’я буде міцна.

Зайшла мова і про те, чи хотіли б Білінські, щоб хтось із їхніх чотирьох синів пішов батьківським шляхом.

— Звичайно, я хотів би цього. Та ніколи не наполягатиму. Можна бути хорошим мирянином — і це краще, ніж стати поганим священнослужителем. Але бути хорошим священником — ще краще, — каже отець Олександр, посміхаючись.

Читайте також:Папа Римський не вважає позашлюбний секс найсерйознішим гріхом


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel