А Ви б хотіли, щоб вам адресували таке: «Якась вона надто схожа на репетицію жінки…»

Якась вона надто схожа

на репетицію жінки.

Худа — ​майже гостра, без цих-от

округлих притульностей.

Готова розплакатись,

коли ставить тебе до стінки

і розстрілює поцілунками

із дошкульностей.

 

Усе не готова до однозначних

відповідей –

слова її, часом жагучі,

бувають і сині.

Сплітає тобі щоразу нові історії.

І руки свої на шиї. І морози на спині.

 

За допінг їй — ​кава і зовсім просте

повідомлення,

де звеш її на ім’я із пестливим

ґудзиком.

Оце лиш на нього, але ж як туго,

захромлена

уся її втома. Уся її втишена музика.

 

Вірить у бога, що складає пасьянс

зодіаками,

любить ходити боса і кашемірові

сукні,

ночувати не вдома, відступати

тривкими атаками,

ненавидить тих, хто лиш

тимчасово попутній.

Якщо ти поруч — ​злизує кожен твій порух.
Якщо ти чужієш, не спитає ніколи, де ти.

Сколупує нігтиком фальш

з наглянцьованих подруг,

у долонях, як мушлях, тримає

маленькі секрети.

Якщо ти поруч — ​злизує кожен

твій порух.

Якщо ти чужієш, не спитає ніколи,

де ти.

 

І все ж вона схожа на репетицію

жінки.

Пророщує власну вичерпність

зі сценічних основ.

І хай у ній стільки надщерблень,

западин і тріщин,

крізь кожну із них проступає

жіноча її любов.

Ольга ОЛЬХОВА,
членкиня Національної спілки письменників України, літоб’єднання «Радосинь», доцентка Київського національного університету
імені Тараса Шевченка