Прикро стає на душі, коли бачу, як знищуються сільськогосподарські підприємства: колись капітально відбудовані приміщення машинно-тракторних бригад та тваринницьких ферм розвалюють та розтягують по цеглині. Великі площі розпайованих земель облогують. У селах дедалі більшає хат-пусток. Бо молодь тут не залишається: хлопці їдуть на заробітки якщо не в Москву чи в Київ, то за кордон
Микола КУЖЕЛЮК, в минулому механізатор
Через те у місцевому сільгоспкооперативі залишилися лише старі механізаторські кадри. Не чути зараз про курси трактористів, які раніше були в райцентрі. Склалося таке враження, що чиновники районних сільгоспуправлінь та держадміністрацій лише чекають вказівок зверху і загалом ніхто в державі про аграріїв не думає. На мою ж думку, допоки в Україні на столі не лежатиме 50 мільйонів тонн хліба, економічних зрушень не відчуємо. Натомість лишень збільшуватиметься пенсіонерів та безробітних. Тож найперша проблема, яку слід вирішувати, — як повернути молодь у сільськогосподарське виробництво. А стимулом до цього може бути тільки гідна заробітна плата в аграрному секторі. Пригадую, коли шістнадцятирічним пішов працювати причіпником біля старенького ДТ-54, то за майже цілодобову роботу отримав першого місяця 150 карбованців, за які міг купити 6 тисяч цеглин. Нині ж у сільгосппідприємстві на таку ж кількість будматеріалу не заробиш навіть за рік. Та й працювати на старій недобитій техніці молоді хлопці навряд чи погодяться. Прикро усвідомлювати, що влада розтринькала гроші, одержані від продажу «Криворіжсталі». А якби отих 20 мільярдів відразу спрямували на аграрний сектор, то село змогло б не тільки отримати сучасні трактори та комбайни, а й застосувати сучасні технології. Скажімо, скільки ведеться мови про виробництво біопалива з ріпаку. Це розумний вихід із ситуації, коли ціни на бензин та природний газ регулюються з-за кордону. Але вирощування ріпаку на значних площах під силу великим сільгосппідприємствам. Тому я обстоюю саме таку форму господарювання, яка дає змогу ефективно використовувати техніку, як, скажімо, це робить керівник сільгосппідприємства «Рать», що в Луцькому районі, Віктор Шумський. Якщо ж сільгосппідприємство котиться до банкрутства, то треба хоча б зберегти машинно-тракторний парк, щоб на його основі створити станцію, яка обслуговувала б одноосібні селянські господарства. Але ціни на такі послуги мають бути за твердими і досить помірними тарифами. Готувати ж молодь до праці на землі мала б і школа, де не зайве запровадити уроки з тракторної справи. с. Кроватка Рожищенського району.