Прочитав статтю Андрія Бондарчука «Чому здаєм в полон свої душі і села», і ніяк не можу прийти до тями. Страшно, моторошно стає від почутого. Що ж це коїться з нами, українцями? Коли ж врешті ми проснемося від сплячки, від забуття? Ще міг би якось зрозуміти, коли б таке трапилось у глухому, забутому Богом і людьми віддаленому, поліському селі. Але в Сереховичах?! В селі, яке дало Волині таких відомих людей, справжніх патріотів, як Іван Бондарчук, Юхим Ярощук, Андрій Бондарчук та інші. То постає питання: в якому столітті живуть там сьогоднішні його мешканці?
Прочитав статтю Андрія Бондарчука «Чому здаєм в полон свої душі і села», і ніяк не можу прийти до тями. Страшно, моторошно стає від почутого. Що ж це коїться з нами, українцями? Коли ж врешті ми проснемося від сплячки, від забуття? Ще міг би якось зрозуміти, коли б таке трапилось у глухому, забутому Богом і людьми віддаленому, поліському селі. Але в Сереховичах?! В селі, яке дало Волині таких відомих людей, справжніх патріотів, як Іван Бондарчук, Юхим Ярощук, Андрій Бондарчук та інші. То постає питання: в якому столітті живуть там сьогоднішні його мешканці?
Анатолій БІЛЕЦЬКИЙ, вчитель-пенсіонер
Можливо, ще можна зрозуміти голову сільської ради Василя Миронюка, бо, думаю, що, мабуть, добре був прилаштований при старій владі, коли так гаряче вболіває за її ідолів. Але у мене, вчителя історії з 45-річним стажем, виникає питання до педагогічного колективу школи, її керівників. То кого ж і на яких прикладах на 16-ому році незалежності України вони виховують, коли з їх мовчазної згоди кояться такі ганебні речі в їхньому селі? Вони ж — цвіт нації, передовий його загін, ті, хто в першу чергу повинні будити у нашого народу, у молоді повагу до своєї історії, до героїв, які боролися і віддавали життя за самостійну, незалежну Україну, вільну від тоталітаризму, від тих, хто 70 років нищив цвіт нашого народу, влаштовував голодомори, сіяв страх. Дуже хочеться через газету почути відповідь від шановних педагогів села Сереховичі на ці запитання. Адже це з їх мовчазної згоди на місці української церкви виросла чужа московська. Це з їх мовчазної згоди стоїть у центрі села комуністичний ідол, з вини якого загинули мільйони ні в чім не повинних людей, знищувалася церква, духовенство, виховувалося сліпе поклоніння силі. Нехай вибачить мені і «великий демократ» голова Старовижівської райдержадміністрації Микола Бащук, але можна лише здогадуватися, хто «керував референдумом» жителів Серехович. Ось тому і маємо те, що маємо. А маємо злиденне життя більшості народу, соціальну несправедливість, політичний хаос в державі, беззаконня і те, що Україна є однією з найбільш корумпованих держав світу. А подолати всі ці вади зможемо лише тоді, коли проснемось від політичної сплячки, усвідомимо себе як нація. А для цього потрібно перш за все звільнитися від людиноненависницької комуністичної ідеології, сліпого поклоніння символам комуністичного режиму. Так вчинили народи країн Прибалтики, поляки, чехи, словаки, угорці й інші народи так званого соціалістичного табору і завдяки цьому досягли незрівнянно більших успіхів у своєму розвитку. Так і напрошуються слова нашого Шевченка: «... Славних прадідів великих Правнуки погані». м. Луцьк.
