Курси НБУ $ 38.21 € 41.30
Готка, шанувальниця татуювання і… жінка-алкоголічка

Фото ілюстративне / ВВС.

Готка, шанувальниця татуювання і… жінка-алкоголічка

Думки, навіяні зустрічами одного дня на вулицях Луцька

Цю дівчину, яка привертає до себе увагу своєю епатажністю в чорному одязі, зачісці, макіяжі, вже доводилося бачити в центрі міста. Може, студентка – за віком, принаймні, підходить під цей статус.

Навіть на людній вулиці Лесі Українки, серед розмаїтого молодіжного гурту пішоходів, вона виділяється з-поміж усіх своїм вампірським чи демонським образом. А уявіть, що ця «біла ворона» сидить у салоні громадського транспорту. Мені довелося бути свідком того, як пасажири тролейбуса, буквально затамувавши подих, мовчки споглядали за цією дівчиною. Зате коли готка (йдеться якраз про прихильницю готичної моди) вийшла на своїй зупинці, всі дали волю емоціям і жваво обговорювали тему, яку мимоволі «підкинула» дівчина із неприродньо білим обличчям, зате чорними губами і такого ж кольору довжелезними нігтями. 

Моя сусідка, шукаючи співбесідницю, звернулася до мене, по суті, із риторичним питанням: «І ми були молоді, моднічати хотілося… Але хіба таке тоді було?». Розмова в нас так і не зав’язалася, бо я теж виходила. А ось привід для роздумів був. Готична мода не сьогодні з’явилася, а в 1970–1980-х роках (коріння її – взагалі в середньовіччі) – перш в Англії, а потім і до України дійшла, на той час радянської. У тих, хто вибрав моду готів, – своя філософія, спосіб життя, стиль поведінки…

Той осінній день, як на замовлення, продовжував дивувати, вражати. Навіть шокувати: буває, що за тиждень, а то й місяць не натрапиш на такі «замальовки з вулиці». Ось навпроти іде жінка, на перший погляд, середнього віку. Її здалеку видно. Привертає увагу яскраво-салатовий колір її волосся. А ще – тату.  І руки, й ноги (день був якраз по-літньому теплий, тож і одяг – відповідний) – у синьо-червоних малюнках. Незнайомка, певно, добре знає, що на неї задивляються перехожі, бо ж устигає ловити їхні погляди. Якби була така можливість, спитала б її, що означають усі ці символи, відтворені на її тілі? Може, це жіночі обереги, які мають захистити від життєвих невдач чи полегшити недугу, зберегти кохання, дружбу, послужити пробудженню творчих сил? Судячи з величезної кількості тату, переді мною була ревна шанувальниця татуювання – цього найдавнішого виду мистецтва (його історія, як стверджують знавці, має мінімум десять тисяч років). Це не той випадок, коли хлопчина в юності набив тату з банальної цікавості, а через декілька років, вже подорослішавши, зміст малюнка пояснює з очевидним жалем: «Це я – в свої сімнадцять... Зараз такого б не робив».

І, нарешті, про те, що ж шокувало мене того багатого на контрасти дня. Побазарувавши, йду на зупинку громадського транспорту. Чекаю свій тролейбус і стаю свідком «вуличного театру». Інакше не скажеш, побачивши таке… На бетонному обрамленні клумби спить сивобородий чоловік, підклавши під голову шапку. За якусь мить до нього підійшла, пританцьовуючи, молода жінка з маленькою пластиковою пляшкою в руці, яка була ще наполовину повна, і почала будити компаньйона (крутила бедрами, не звертаючи уваги на те, що на неї дивляться люди, котрі зібралися на зупинці, бо, очевидно, тішилася з такої удачі: «Є чим похмелитися!»). Я не чула, що говорила жінка зі слідами алкоголізму на обличчі, які не сховаєш, але бачила, з якою радістю вона показувала чоловікові живильну рідину у пляшечці, як налила її у паперовий стаканчик, пригощала його. Театральна сцена на цьому ще не закінчилася: перш як випити, «джентльмен» розплатився – поклав перед жінкою якусь монетку. Взявши її, «шинкарка» награно піднесла до очей гривню (чи декілька гривень), ніби хотіла краще роздивитися. Судячи з міміки, платнею залишилася незадоволена. Що було потім – я вже не бачила, оскільки під’їхав тролейбус, якого чекала.

...Пригадуючи ці зустрічі на вулицях Луцька, думаю, що місцева готка, як і шанувальниця татуювання, по-своєму унікальні: вони викликають подив, але й не менше захоплюють своїми принципами, своїм «я». Цього не скажеш про жінку, котра марнує молоді літа (уже змарнувала!) алкоголем. А коли вона ще й мама, то продовження цього «ланцюжка» – зламані долі сина, дочки. Це життєва драма, яких, на жаль, сьогодні у нас багато.  

Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України.

Читайте також: На честь дня народження владіміра путіна – по три батони...

Telegram Channel