Курси НБУ $ 40.40 € 43.97
Волинянин Іван Войчук двічі втікав із російського полону

Про Івана Войчука можна було б зняти фільм, значно цікавіший і яскравіший, ніж американські блокбастери.

Волинь-нова

Волинянин Іван Войчук двічі втікав із російського полону

А в мить його загибелі у батьківській хаті, за тисячу кілометрів, зупинився подарований йому Президентом годинник

У бою на Донеччині поліг 42-річний житель Каменя-Каширського, уродженець Гути-Боровенської Іван Іванович Войчук. За відвагу та віддану зразкову службу своїй країні впродовж восьми років він був нагороджений численними відзнаками, з-поміж яких – іменна вогнепальна зброя та сувенірний годинник від Президента Володимира Зеленського. 

Іван завжди вирізнявся винахідливістю та бунтарською вдачею, власною точкою зору. Навіть на групових фото з побратимами, котрі усі до єдиного – у спецшоломах, він єдиний стоїть без «шапки». І тільки йому одному, напевно, вдалося двічі вийти із ворожого полону, вижити в автомобілі, який вибухнув, та протриматися без води і їжі кілька днів в оточенні. Він ніколи не дозволяв собі миритися із безвихіддю, як би тяжко й жахливо не було. Тож і не дивно, що до нього «прив’язався» позивний «Дисбат».

Про Івана можна було б зняти фільм значно цікавіший і яскравіший, ніж американські блокбастери. Адже його реальне життя поєднало сцени невгамовного молодечого романтизму і героїзму, епізоди трагедій, жаху і болю, але все це – через призму гумористичних ноток. Він виріс у числі п’ятьох братів і сестер у Гуті-Боровенській. У них була ціла династія Іванів – і тато Іван, і один з дідів Іван, і прадід – Іван. У цивільному житті займався переважно будівельними роботами. Відслужив «строчку» у повітряно-десантних військах (нині – десантно-штурмові), отримав навіть краповий берет. Але запальний характер «відправив» його на деякий час і у дисциплінарний батальйон. Шкода, що багато унікального про нього уже не дізнаємося, адже він мало що розповідав рідним про своє військове життя.

Тож достеменно і невідомо за що саме отримав стільки нагород, серед яких – іменний пістолет, орден Богдана Хмельницького, медаль «За звитягу і вірність», годинник від Президента. І це – тільки за період його участі в АТО/ООС, куди він подався добровольцем ще у 2016 році. Відтоді двічі підписував контракт на військову службу у 14-ій ОМБр імені князя Романа Великого. Не встиг демобілізуватися й вирушити на заробітки за кордон, як почалася повномасштабна війна. Він одразу вирішив повертатися на Батьківщину. І вже 6 березня 2022-го був під Києвом у складі своєї волинської князівської бригади. Згодом його формування перекинули на південь, а потім – під Ізюм, на Донеччину і знову на Харківщину. За 7 років, проведених на передовій, усе тіло Івана Войчука нагадувало решето.

«Під час антитерористичної операції він мав псевдо «Знахар». У полоні його геть понівечили: перебивали молотом ноги, переламали всі ребра… Іван пройшов усі кола катувань і все одно не впав духом…

За 7 років, проведених на передовій, усе тіло Івана Войчука нагадувало решето.

Тому побитого, але все ще «безсмертного бандеровца», кинули гнити у тюремну яму. Непосидючість, відвага та вміння швидко й радикально діяти не раз виручали його в тяжку хвилину. Так сталося й тоді. Він зміг вибратися з ями й навіть зраненим втекти від «рашиків», наважившись вступити в бій із озброєним орком звичайною столовою виделкою», – ділиться історією свого брата Валентина. Її розповідь підхоплює друг бійця і волонтер Ігор Ліпич:

«Як вдруге вийшов від окупантів – ми не знаємо. Він, справді, був народжений воїном. Був добрим психологом і аналітиком, знав як натиснути на противника. Ми дуже швидко потоваришували з ним. Почали спілкуватись одразу після того, як я пригнав бійцям автівки на фронт. Не вірю, що його вже нема…». В кінці 2022 року Івана Войчука відправили із зони бойових дій додому. Але він все ще ходив у військкомат і просився на службу. Йому постійно відмовляли, бо за станом здоров’я – «непрохідний», та й перебиті колись ноги вже давно не витримували фронтових навантажень. Попри все через 6 місяців він таки досяг бажаного, і в червні 2023-го знову поїхав на передову, тепер вже до нашої «сотки». Тут він із мінометника з кількарічним стажем перекваліфікувався на піхотинця, розвідника. Із Лиманського напрямку 
бригаду нещодавно перекинули на Авдіївський. Саме там невгамовного захисника й наздогнала смерть, яка так довго бігала слідом за ним і все ніяк не могла забрати. 23 квітня, йдучи на підмогу ураженим ворогом побратимам, сам потрапив під кулеметно-мінометний обстріл. У цей же день у батьківській хаті на позначці 11 годин 42 хвилини зупинилися й стрілки подарованого воїнові президентського годинника…

Вдома Івана Войчука не дочекалися 70-річний тато, сестри, брати та найбільша радість його життя – малолітня донечка Софійка.

«Він відчував, що це може бути фінальний його вихід на позиції. В останній розмові говорив, що коли зможе повернутися навіть звідти, то вже ніколи не загине. І заповів наостанок, що у разі «чогось» хотів би переночувати у своїй квартирі в райцентрі, а потім – щоб поховали його у Гуті-Боровенській біля мами, яку онкологія забрала ще в 2014-му. Так і зробили. Хай мамуся тепер обіймає його там…», – зі щемом каже сестричка Валя.

Камінь-Каширський та рідне село зустріли «Дисбата» із усіма військовими почестями. Супровідна колона із транспорту та натовпу, здавалося, не мала кінця. Весь світ зійшовся віддати шану Героєві. Гірко плакав над домовиною тато Іван за своєю дитиною, а ще із вдячності, що стільки люду прийшло розділити його біль.

Іванна ГАЙДУЧИК.

 

Цими днями у боях за Україну полягли мужні сини Волині

Леонід ЗАЛЕВСЬКИЙ – боєць із села Іванівка Горохівського району;
Микола ГІНАЙЛО – боєць із села Мельники Шацького району;
Василь МАТЮК – боєць із міста Луцька;
Іван МЕЛЬНИК – боєць із села Велика Глуша Камінь-Каширського району;
Михайло РУДЬ – боєць із села Видерта Камінь-Каширського району;
Іван ТОЛОЧКО – боєць із міста Володимира;
Руслан СУЛІМ – боєць із села Світязь Шацького району;
Олександр МУКОВСЬКИЙ – боєць із селища Маневичі;
Віталій ЛЕСИК – боєць із села Бузаки Камінь-Каширського району;
Василь МАЛАШЕВСЬКИЙ – боєць із міста Каменя-Каширського;
Анатолій ФІЛЮК – боєць із міста Каменя-Каширського;
Андрій БЕДНАРЧУК – боєць із міста Володимира;
Богдан ГЛАДУН – боєць із міста Луцька;
Дмитро ГРОМОВ – боєць із міста Нововолинська;
 Руслан ЛИТВИНЧУК – боєць із села Бихів Камінь-Каширського району;
Ярослав КАЛАМУНЯК – боєць із селища Іваничі;
Григорій САВЧУК – боєць із села Княгининок Луцького району;
Геннадій ГОГУЛЯ – боєць із селища Луків Турійського району;
Максим ВІДРИНСЬКИЙ – боєць із міста Луцька.

Telegram Channel