Курси НБУ $ 40.40 € 43.97
102-річний Петро Баранський мріє повернутися в хор  і побачити Перемогу

Розрада довгожителя – участь у хорі ветеранів «Осіннє золото».

Фото: Валентина Січкар

102-річний Петро Баранський мріє повернутися в хор і побачити Перемогу

Довгожитель із Любомля пережив голод та Другу світову війну. Вивчився на токаря, працював головою колгоспу, очолював фінвідділи районів, а на схилі літ відкрив у собі… талант – 35 років співав у хорі. Через проблеми зі здоров’ям мусив поставити хобі на паузу. Нині має дві найголовніші мрії – знову заспівати в хорі та дожити до перемоги України над російським агресором

Народився Петро Баранський у польському селі Варишин Люблінського воєводства. Згодом його сім’я переїхала до України, на Черкащину, якраз у той період, коли там лютував голод. 

Петро Гнатович так пригадує ті часи: «Після окупації в колгосп заганяли. Я працював у городній бригаді. Пам’ятаю, що люди були голодні, вмирали, не було кому їх навіть хоронити. Ми вижили. Після цього мої батьки ще туди приїхали. Жінка Хрущова у селі за Бугом виступала перед людьми, особливо перед молоддю, щоб їхали сюди, в Україну, бо тут хати готові, все готове, їх чекають. Але того не було. Це все було брехнею». 

Із Черкащини на Волинь, розповідає дідусь, ішов пішки кілька тижнів. Разом зі знайомим звідти гнали корів, бо в ті часи в таку далеку дорогу гроші, виручені за них, мати при собі було небезпечно. Так ін порадив і батькові: «Батько привіз дві корови. Я кажу: не продавай, бо гроші вкрадуть. Тоді банди були. Кажу, що зажену. Він мене перевів через Дніпро. Батько в мене був без руки з Першої світової війни».

Перед війною чоловік встиг вивчитися на токаря. Згодом був призваний в армію, пішов на Другу світову війну. Після її закінчення своє життя пов’язав із фінансами та управлінням. Керував колгоспом у Рожищенському районі. Головував у Затурцівській сільраді. Там зустрів свою майбутню дружину Софію: «Побачив жіночку, яка була в Німеччині з сестрою і братом. І я прийняв її на роботу, разом працювали, і я одружився з нею».
Після Затурців чоловік працював завідувачем фінвідділу в Шацькому районі. А осіла сім’я в Любомлі, де збудувала дім. Тут Петро Баранський працював директором контори із заготівлі худоби. Разом із дружиною прожили душа в душу понад 50 років. Нажили двох дочок, внуків і правнуків.

«Майже не пив горілки. Якщо й випивав, то в міру, пару грам для компанії», – пояснив Петро Гнатович.

Уже на пенсії чоловік захопився співами. Він є багаторічним учасником народного аматорського хору ветеранів «Осіннє золото». Зізнається, що відвідував співочий колектив на пенсії, щоб не сумувати. Дружина не хотіла, бо там було багато жінок, казала: покинь, нащо воно тобі потрібно? Коли ж допрацював до пенсії, полюбив той хор, співав у ньому 35 літ.

Понад 15 років тому дружини Софії не стало. Діти роз’їхалися далеко. Тож колектив хору – справжня розрада для Петра Гнатовича.

Голова ради ветеранів Любомльської ветеранської організації України Петро Мохнюк розповідає: «Він хоче співати і хоче, щоб люди були задоволені. Яка мета хору? Щоб ті люди, які пішли на пенсію, зустрілися, поговорили. Багато ж на схилі літ і жінок, і чоловіків полишалися самі. А тут ми зберемося, поспілкуємося, поспіваємо».

Петро Баранський наголосив: секрет його довголіття – в любові до спорту і відсутності шкідливих звичок. «Майже не пив горілки. Якщо й випивав, то в міру, пару грам для компанії», – пояснив Петро Гнатович.

Нині в планах довгожителя – повернутися до хору. Має й заповітну мрію: «Тільки хочу, щоб іще при Україні, при рідній, вільній, прожити трохи...».

–    Люблю Україну дуже-дуже», – акцентував волинянин такого поважного віку.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Реклама Google

Telegram Channel