Курси НБУ $ 40.40 € 43.97
Кому – війна, а кому... заощадження на мільйони. Колонка волинської журналістки

«А чиновники жирують, оприлюднюють свої декларації, знаючи, що їх ніщо не торкнеться і вилучати в них ніхто нічого не буде».

Фотоколаж із сайту viche.ck.ua.

Кому – війна, а кому... заощадження на мільйони. Колонка волинської журналістки

Читаючи оприлюднені матеріали про неймовірні статки чиновників, люди беруться за голову. Як так може бути, звідки беруться мільйонні заощадження, нерухомість, що вимірюється квартирами, будинками, дачами, незліченною кількістю автівок?!? 

З недавньої інформації: «…придбали п’яту легкову автівку, заощадили 9,6 мільйона гривень, а ще – понад пів мільйона євро. Також родина володіє чотирма квартирами, трьома будинками, оздоровчим комплексом, 13-ма земельними ділянками…», і це – ще не все. Виникає питання: а для чого це все потрібно одній людині, сім’ї? І як можна заробити такі кошти, щоб все придбати за «чесно» зароблені мільйони та ще мати казкові заощадження?

Моя проста логіка повертає у радянські часи, роки мого дитинства, сільського життя, щоденної нелегкої праці батьків-трударів. Та й нам, дітям, не було коли байдики бити, бо мали свої доручення. А ще пам'ять береже моменти, коли у кожній господарці, у тому числі, у моїх батьків Мельників, тримали живність, вигодовували її, щоб згодом продати, а вторговані рублі покласти на ощадкнижку. Заради так званого «кращого майбутнього». 

Старалися мої батьки, раділи, коли вдавалося більш-менш вдало продати вгодованого бичка і покласти якусь суму в «Сбербанк» («Ощадбанк»). І знімати гроші й мови не було, бо це «буде дітям на навчання, щоб вирвалися з села і не жили, як ми, у праці зранку й до смерканку». А яка то була важка праця! Все носили на собі: мішки, кошики, в’язки… Старалися й діти, хотіли допомогти рідним, щоб, коли прийдуть з колгоспної праці, вдома хоч трішки відпочили від домашньої господарки. Пам’ятаю, йшла на якийсь лужок, щоб нажати чи нарвати зілля, самотужки закинути на плечі і принести додому. І так – щодень…

Не заглядаючи у чужі кишені, скажу, що економили кошти і несли їх на пошту, щоб покласти «на книжку», і наші сусіди, та й чи не всі жителі села. Бо коли 1991-го ми дочекалися незалежності, і, разом із тим, прості люди втратили свої заощадження, хвилювання і розпач були і в нашому селі. Але ще були віра і надія, що вони… повернуться. Берегли ощадні книжки, ходили на пошту, чекали повернення свого… Зажеврів вогник надії, коли почали видавати так звану «Юліну тисячу». Згадують люди про свої «кровні» й донині, висловюють думку, що, без сумніву, передали б їх на ЗСУ.

За різними підрахунками після розвалу СРСР українці не дорахували 130 мільярдів гривень своїх накопичень. А якщо цю суму проіндексувати, то це – трильйони гривень. 

А чи хоч в одного чиновника-мільйонера закралася думка, щоб віддати свої мільйони на Збройні сили, чи вони давно вже переведені далеко за межі України і зберігаються у закордонних банках? А тут і далі нарощують свої статки. Виходить непроста арифметика: одні донатять останнє, пенсіонери не шкодують якусь копійку з мізерних пенсій, діти виготовляють сувеніри, продають їх, організовують благодійні ярмарки і долучаються до збору коштів на потреби наших захисників, воїни зі своєї зарплати купують необхідне.

А чиновники жирують, оприлюднюють свої декларації, знаючи, що їх ніщо не торкнеться і вилучати в них ніхто нічого не буде. Так і живемо у незалежній, знесиленій війною Україні. Хоча «закон бумеранга» ніхто не відміняв: до кожного рано чи пізно він «прилетить». 

Ніна КОСТРУБА, позаштатний кореспондент газети «Волинь».

Читайте також: Мама воїна з Луцька передала на ЗСУ 35 000 гривень.

Реклама Google

Telegram Channel